Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Йдуть
ідуть,
ідуть
і тиснуть
до сухот
свій плач,

ідуть
у біль
ще ненароджених,
у крик
своїх дітей,

ідуть,
щоб з костей,
без’язиких

У чорний шовк
старанно загорнула груди
і спілість свого лона,
щоб перейти
холодно
крізь життя:

не знаючи,
ні болю родження,
ні сліз,
в яких

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

«Половина саду цвіте, половина в’яне.»
Народна пісня
1.
Ми сидимо в невеличкій моїй кімнаті, затишній як

I
Прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.

Більш нічого.

За все:
за передертий крик
на ложі родження
і смерти,
за біль,
що омотав утробу,
за

Прокинулась Надійка,
А надворі все біле- біле
І пухнате як білий кролик.
Мама вдягла Надійку і вирядила.
Ой, як очі болять!
Білий,
Білий,
Білий
Увесь світ

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Щаслива посмішка
ЗВІДКИ ВОНО ВСЕ?

Синіє десь посеред Чернігівщини зелене і веселе село Щаснівка.
І живе в

Як зливу слів, як бурю кіс,
ридання розпустила:
де гострий зір,
де сміх шорсткий,
де муж,
що я любила?

Він був, як вітер, як роса,
на босі ноги в

1
Gaudeamus igitur,
juvenes dum sumus,
хоч їхні голови
покрила сивина,
хоч в кутиках очей
горить вчорашній день,
хоч їхні мрії
зниділи
у гуркоті
пилюг і

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Вгамовується, тихіє
Вир базару.
Стомились люди, розбрелись.
Хто до хатів,
Хто до кав’ярні…
Сніг

Так мало споминів,
замало, щоб забути…

так тяжко бачити
в пустій кімнаті,
так тяжко йти
крізь двері, що ведуть
в пусту кімнату;

моїми

Ішов ріллею.
Срібна голова
звисала між плечима.
Обличчя
боронами зрите,
і борозни в ногах.

Ішов.
У жмені репаній
останній клаптик неба,
у серці
грудка

А там, ген,
Під ворітьми
В старого різб’яра,
Із дерева нарізані,
Оздоблені чарки.
Усякі:
Малі, великі і середні,
Товсті, тонкі й пузаті,
Зелені, сині і червоні

1
Блукаю
по відсутнім літі, —
порозкидане
гаряче листя
пропікає душу.

Запізніла жовч
заходить
у мою свідомість
і гіркотою
тривожить згадку
про

Мужчини і жікни
з більмом блукання
на очах
приходять і шукають
у моїх рядках
шляхів для їхнього
життя.

Мужчини
що відкривають рани,
замість уст,
що в

(Шарж на традиційну нуту)

1

Якби то каструлі були прозорі,
якби то тумани борщів були негусті,
якби то балачки були недовгі, –
ти, може б, узріла мене на вікні

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

– Що пані просять за це лахміття?
Сором вам, пане, так казати,
То кожушок є люкс!
А чому він тєжкий, як та

Де витикаються вилиці
де западаються ями очиць
дивися в порожні роти
де вапніють на яснах слова
дивись в черепи
де булькочуть застиглі води
дивися в обличчя поетів
бо

ПЕРША СТАНЦІЯ

Лишаї суду вкривають рінь історії,
від суду падає
в наші сумління тінь вини.

Протираючи очі, ми
перехиляємось через райдугу
і заглядаємо

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Якийсь заїжджий пижик
Підплив до сірого паркану:
-Сколько стоіт ето?
Товстенним пальцем в ліжник ткнув.

Наші тіла збагатилися споминами,
доробком дотиків
і почуттів,

терпцем холодної трави на шкірі
під оком місяця
і деревієм зір,

і виплеском води, що холодила
дивóту