Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Моїй доні Анночці присвячую

Коли день погасне,
Зоре моя ясна,
Щиро я тебе благаю:
Освіти стежину
Молодій дівчині,
Що десь ген спішить до гаю.

Впали тіні

То не пісня по долині, –
Слізно плаче Верховина,
То не гули вод, –
Стогне раб-народ.

Риє землю джаганами,
Та посів його дощами
Геть змива з узгір,
Або нищить

Не плач, дитя моє кохане:
Привиддя злі – то тільки сни.
Твоя печаль, як сніг, розтане
Від перших подихів весни.

Душі радіти, а не скніти
Й тікати геть від боротьби:
Весна

Так хотів би я знать:
Чи ще довго прожить
На цім світі мені доведеться?
І коли моя смерть –
Порадниця зла –
Склепить очі, у груді упреться?

Чую: серце болить,
Зотліва

У всякий час, у всяку пору
Люблю Вітчизну дорогу:
Степів її гладінь простору,
Громи й веселкову дугу.

Гірськи шпилі й ліси пахучі,
Красу ранкової зорі
І рік одвічні доли

О чарівнице, ніч весняна!
Ти повна звабних таємниць.
Я до землі схиляюсь ниць:
Вона вологою духмяна,

Теплом одвічним зогріва.
Ступнеш – і голкою трава

Гаптує

Ой, радієм недарма:
Чарівниця зима
Простелила килими
Радо гратись вийшли ми.

Гей, гу!
на снігу
Погуляти вийшли ми.

Біло, чисто на землі
Всі дерева у

(акровірш)

Біжать хвилини, дні, пливуть роки,
Епохи, повні боротьби із гнітом.
Титан-музика височить над світом.
Хто він, цей геній, пристрасний, палкий?
О звуків

Коли в ярмі стогнав кріпак
В лабетах царських посіпак,
Конало українське слово
В задусі темній і тісній,
Лиш в нашій пісні голосній
Зростали паростки здорові.

Коли

Зерна в жменю набираю,
Сію, сію, посіваю
В хатньому куті,
Щоб родили пишно, густо
І пшеницю, і пашницю
Ниви золоті.

Наш колгоспе-хлібодаре,
Чи готові в тебе ярі
На

Брате мій, пригноблений русине!
Чи ти бачив сяйво на зорі?
Як на Сході ніч імлиста гине,
Скелю б’ють нові каменярі?!

Громи та блиски,
Каменю бризки,
Вихрів до неба

Бува, що серце біль ссе.
Розказуй людям не все.
Вони обдурять стократ,
І стежка дійде до ґрат.

Любив я слово і спів,
Жагою правди горів.
Добро, я мислив, творив

Пролетіли соколоньки бистрі –
Мої весни, молоді літа.
Посхиляли голови перлисті
Пишні квіти: літо одцвіта.

Вже війнуло холодом із ґанку,
Пізно сонце заспане встає.
У

Оповідання у віршах

— Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
— Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили —
В поле підеш

Вічний вогонь

Мені плювати, це поезія чи проза,
Кричу, бо серце в горлі!
До вас кричу, оракули прогнозів,
Стратеги низькочолі.
Священних лозунгів дубові тлумачі,
Що

Вічний вогонь

Тополь зелені амплітуди
Розколихали небокрай.
Так глибоко,
Так вільно дишуть груди –
Душа заграла!
Приймаю Світ із деревами,
Із хмарами, водою із

Вічний вогонь

Я
Комуніст
Із синіми очима.

Вічний вогонь

І колись давно,
Й сьогодні,
Й завтра,
Мій сучасник, як і той далекий пращур,
Щоб не зненавидіти життя, повинен завжди
Душу нести високо, як Прапор.

Вічний вогонь

А за вікном,
В снігу
ДЕРЕВА -ДЕРЕВА…
Пішли,
Пройшли,
Постали- стали.
Мої дерева- дерева,
Мій вітру,
Місяцю
І батьку.

Вічний вогонь

…У хаті ніч. Та місяць.
Ні – телень…
І на підлозі рама од вікна.
Хлип батькових прокурених дегень,
Мов бульбашки із дна.
Такий страшний той хлип!
Дихне