Мовчання грізне Карадагу,
Глухе стогнання поміж скель
У серці викличуть відвагу
Лишити сонний Коктебель
І йти у гори — вище й вище,
Застиглу пащу де вулкан
Тримає у
Небо Голландії сіре-сіре,
Сірий асфальт, помутніла вода.
Тільки вітряк, мов антична ліра,
Тяжко од вітру чи віку рида.
Небо Вкраїни, на щастя, не сіре,
Сонячна стежка,
На камені ноги не мию — стираю,
Дорога тверда, мов коліно Яги.
І серце в мандрівці зітреться докраю,
Залишаться спомин і час дорогий.
Згадаю село, і Марсель, і
...Мені здається, що живу не вперше,
Я бачив інші землю й небеса.
А давній предок мій, колись умерши,
В нащадках — аж до мене — воскресав.
Я бачив сни первісні у печерах,
Біг
За дорогами — тривоги,
За тривогами — дороги:
Далина.
Материк і синє море,
Моє щастя, моє горе:
Глибина.
Серце в русі веселиться,
Тільки б в морі не втопиться,
Треба буть собою в будні та у свято,
Не плодити хаос, а творити лад.
Тільки чи знайдеться поміж нас багато
Тих, хто сіє вічність, благо — не розбрат?
Душу не врятують ні боги,
...З кохання виходиш немов із війни –
побитий і хворий на голову
вертаєш у рідні чотири стіни
і там розтікаєшся оловом
і плющить нещадно жорсткий відхідняк
і сором пекучий їбошить
Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий
Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його
Харкове мій,
Зголоднілою пикою
Скажених
Псів,
Розгризаєш
Запитаннями:
«Де ти і звідки?»
По-«понятіях»
Відмороження очей
Лізеш у кишеню
Здесь даже первый номер
Глядит как загнанный зверь
Но если ты стал для мира как прах
Бойся проси и верь
К. Кинчев
За мить дитинство ніби схоронили
І відспівали
Для героев – Рай,
Ад для дураков!
Я таков как есть!
Маргарита Пушкина
І хто подумав, що ослаблась безпека –
Я маю міць, не кожному знайти!
В руці синиця більша,
Затишити хід?! Ні зусиль, ні бажання –
Не вперше знаходять вразливу п’яту.
Надівайте олжі діадему мовчання,
А я ореол собі Правди знайду!
Не боюся сконати, страшуся
Позолочені дощі
Скаляться
Фальшивими
Імператорами
Обіцянок.
Карбовані
Скупі крихти
Видзьобують
Здичавілі
Поля.
Заводи
Посміхаються
Роздрібнено
І
Якби все б починалося з табула раси,
А не з того сліпоокого цуценяти
Яке втопили, де бульби часу
Роздрібнюють круги,
Розчавлюють принади
Долі нерозумної –
Вона не знає що
Його
Пластиліновий
Протез
Руки
Розмовляє
Німими
Жестами
Мовою хакі.
В акваріумі
Неповнолітніх
Безпричальних
Таланів
Загниваючий
Сморід жахів,
Землі розтискаються рани
Гримить повсякдення, гримить.
І сунеться лихо шатрами,
І спокій зухвало йдуть бить.
Потріскався мозок на друзки,
Ростуть з підземелля
Завиває містраль, шорха сизий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!
Завиває містраль і пустельний
...Мої надії сегматичні, та не мені парадізи
Мої творіння платонічні, а любов незапрошена.
Я борюся за Душу, уникаю списа
Та той спис довіра. Трава ледь покошена
З того дня коли
Не затерти в обличчі жах,
Не змінити русло агонії…
Невідомість шукає птах,
У твоїй небесній долоні.
І без захисту, кубляться змії
Притаманні знанням нетривким…
Я згораю—
Маріонетки піднебесного вертепу
Мастили паклю на ощиреній воді.
Мотуззя ляльковода пнеться з неба
У ступі порох і посмішки святі
З лиця повій…
Життя на лот! Цей
Сторінка 927 із 969
Чудовий! Коли поруч.....