Світлана Кузьменко

Україні

Є леґенд багато. Їх творили люди,
Щоб їм легше стало крізь життя іти.
Із леґенд герої — символами людям:
Теміні і світла, зла і доброти.

І жила леґенда

На озері, спокоєм повним ущерть,
Пара лебедів плавала мирно і тихо.
Білий лебідь об камінь розбився на смерть,
Як шуліка вхопив лебедиху.

Щоб ніколи ніхто не забув ніде:
Є на

У домі, під сонцем, між кленів крислатих,
жив хлопчик Івасик із мамою й татом.
Він чемний був хлопчик.
Уранці, лиш встане, він киці дасть їсти
і рибку догляне.
Погляне, чи всі

“Держава не твориться в будучині,
Держава будується нині”

Олег Ольжич

До ясної мети, із ясними очима, —
Це вони найдорожче приносили в дар:
Скільки їх — молодих,

Перечитуючи Шевченка і Франка

Не старіються твори великих поетів,
Не вмирають думки геніяльних людей
Про життя у житті, де упадки і злети
У стремлінні до вічних високих

Б. Л.

Цвіла весна. Каштани і бузок
За перше місце тихо зводили баталії.
А у Борисполі мене з усіх квіток
Зустріли ніжним усміхом конвалії.

Я кожній квітці віддаю

Пропливали роки життєвою дорогою.
Все чекалося ніби на справжнє щось.
Допливли вже й до краю дороги довгої,
А він все ще чекав і чекав чогось.

Повідходили друзі-ровесники в

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
З ними юність, з ними врода,
З ними часу океан.

Їхній шлях іде на обрій.
Дім — веселий корабель.

Театри, музеї, Бродвей,
П’яте Евенью, славні школи,
Гуркотливий, страшний Сабвей —
Проїдь — не забудеш ніколи.

І Перша, Друга, може, й Третя вулиця,
Де люди мешкають під

Простягає до неба місто
Куполами своїх церков,
Щиросердно, світло, врочисто
Із землі неземну любов.

Зі святинь, що творили з любов’ю,
За яку проливалася кров.
І вони

Не посади, не коштовний одяг
Надають людині силу й чар.
Кожну думку, сказану за модою,
Ще завчасно класти на вівтар.

І тьмяніють діямантів брили,
І темніють скарби

Спитався хлопчина туристів-батьків —
Ходив до четвертої кляси у школі —
Чи справді до щастя людям оцим
Потрібно тепер Кока-Кола?

І батьки відказали: Може, — так, може — й ні

У світ усі відкрилися віконця:
Що хочеш тільки — в них і подавай.
Та хоч у всіх на світі спільне сонце,
У кожного — єдиний рідний край.

І в кожному — своє щось, неповторне,

Різні спадки лишаються людям,
Із пригадками, і без пригадок.
А в кінці, найкоштовніший буде
Для нащадка — духовний спадок.

Поколінню, що йде за тобою,
Залишалися б знову і

Кажуть, друг приходить у нещасті
Пожаліти бідолах.
А справжніший — у твоєму щасті
У його очах.

Завжди з ним ясніш і більш надійно —
Та й не дивина:
Горе нерозділене

Між дерев субтропічних,
Дивних квітів і трав,
Недалеко від моря
Диво-замок стояв.
Його звів, говорили,
Чудний чоловік.
Він його будував
Свій цілісінький вік.
Він

Коли кривда болить
І немає нікого —
Розказати кому про свій біль,
Я шукала до Тебе, Єдиний, дорогу,
А її не було нізвідкіль.

Пізнавала Тебе ув очах прохожих —
Та були

День травневий, день весняний —
Трави й квіти весняні.
Навкруги — куди не глянеш:
Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серце кожної

Аа [а]
АКУЛА

Акула – це велика риба,
Живе в морськім і океанськім глибі.
У неї зуби й дужий хвіст.
Акули треба людям берегтись.

Бб

Не вірю я, що всі ми проминальні.
Насправді проминальний тільки час.
Бо кожний з нас у вічному єднанні
З усім життям, що лине біля нас.

До чого доторкалась наша думка.
Руки і