Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Не зупинюся, не відстану
І все, що треба, я зроблю
Для краю рідного, кохана,
Бо я люблю.

Назустріч вийду вітровіям,
У боротьбі не загублю
Свою мету, свою надію,
Бо я

— Чого плачеш? — внука Славку питає Вавило.
— Мене, діду, у долоньку осо укусило.
Воно, діду, такедовге,— показує Славка. —
Трохи жовте, трохи чорне, а в хвості булавка.

Сказав студент товаришу: — В тебе три костюми.
Звідки грошей стільки маєш? Це ж великі суми. —
А товариш посміхнувся, глянув хитрувато.
— Я хороші гроші маю, бо пишу багато.
— Що

Під чорноземом,
Під суглинками і пісками
Пролежало скіфське зерно віками
В невеличкім кургані,
У звичайній скіфській могилі,
З того часу, як скіф-хлібороб
Не почувся на

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?
— Я уміло,— каже той,— грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує

— Чуєш, тату, — син питає, — що таке хамелеон?
— Відчепися, я не знаю,— каже Филимон.
— Чуеш, тату, ще спитаю. Що таке аукціон?
— Відчепися, я не знаю,— злиться Филимон.
Мати

Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку

Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п’ять.

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Ласка у серці, мов пташка у небі,
Крильми тріпоче і лине до тебе,
Лине, голубиться, ніжністю б’ється,
В синь вечорову шовками снується,

Ласка у серці, мов хвиля дніпрова,

Жив та був собі Іван,
Управляв Іваном пан.
Увірвавсь терпець Івану,
Дав Іван по шиї пану.
Пан пропав. Іван куняв,
Бо ніхто не підганяв.
Зажурились вчені люди:
Що з

В школі хлопчик ясноокий
Руку підійма.
— Чом в Шевченка у Тараса
Орденів нема? —
Вчитель каже: — Як поета
Полюбив народ,
То йому уже не треба
Інших нагород.

Вже наука творить речі,
Що і в снах не снилися.
Ось, приміром, як матраци
В нас колись робилися?
Технологія в цім ділі
Всім була відомою.
Набивали їх травою, Тирсою,

О, це осіннє журавлине “кру!” –
Листя вмира
і на брук осипається.
Все повертається на правічний круг.
Все повертається… все повертається.

Сивий мій друже…
Ах, сивий мій

Вихваля свого синочка
Мати на всі боки:
— У студії при театрі
Вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували
Хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався
Першої прем’єри.

Миє жінка у квартирі ввечері підлоги.
Раптом сунеться Тимоха, ледве тягне ноги.
Жінка в сльози: — Знов напився? Де тинявся досі? —
Та ганчіркою по лобі, по губах, по носі!
Б’є,

Над Полтавою – літо бабине.
У Санжарах – падолист…
Що ж ти, мила, зі мною бавишся:
Став я тінню – подивись!

Я біжу, аж іскри порскають
З-під років, як з-під чобіт…
Ну

Об чім ти замислився,
білий, мов лунь,
Обернений ликом печальним на Схід,
Де, впаяний круто в небесну латунь,
Ісламський півмісяць обстежує світ?

Ти юний.
У вусах

І гнів, і жах. І білі маски
Облич.
І злами рук, як ринв.
І от затихло.
Тільки пласко
Лисніє квадратовий ринг.

Там не суперник мій,
а ворог
Зіперсь бундючно на

Із балкона кличе дама в халаті строкатім:
— Гей, до нас іди, точильник! Ми живем на п’ятім. —
Йде по східцях літній майстер, плутає ногами.
Весь упрілий, зупинився під дверима в дами.