Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Я з нею познайомивсь у читальні,
Де гілка тулиться знадвору до вікна.
Шпаки на кленах увесь день вітально
Щебечуть там, бо вже прийшла весна.

Ми з нею півгодини розмовляли

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Як до мами-одиночки
Вдень прийшов піжон,
Потягла вона синочка
На тісний балкон.
— Ти сиди отут, синочку,
Тихо, не кричи
Та дядьків, які проходять
Унизу, лічи.
— Я

Одного сонячного дня
В болото впало чортеня.
Довгенько борсалось, крутилось,
Було б, дурненьке, утопилось,
Та йшов хороший чоловік,
Він чортеня схопив за вухо
І викинув на

Вовк дисертацію учену захистив
На ступінь вівцезнавця-кандидата.
Він глибоко питання освітив,
Як слід овець давити й поїдати.
Тепер з вовків виходять фахівці
Небачені. Рекорди

Горби піщані і червона глина,
Ярки, переярки, тернові кущаки,
Та нори лисячі, та зарості ожини,
І все це звалось здавна — Прирізки.
В дитинстві там худобина товклася,
Корови

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?
— Я уміло,— каже той,— грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує

Прочитав школяр Євген у серйозній книжці,
Що філософ Діоген жив колись у діжці:
І дивується хлопчак:
— Як це можна, тату,
Щоб філософ — і не міг збудувати хату? —
БаТько каже:

Подружились на подвір’ї
Півень та собака.
Тож собака, де не ходить,
Про одне патяка:

— Я за півня вмерти ладен,
Бо люблю, як сина.
Не впаде пушинка з нього,
Не впаде

Петя Коржик, той, що ходить до другого класу,
Листа в село накарлякав дядькові Панасу:
«Добрий день вам, дядьку її тітко! Я ходжу до школи
І чув, що ви на тім тижні свиню закололи.

У суботу Никодим по подвір’ю ходить.
Випить хочеться йому, аж живіт підводить.
А в кишені лиш сірник та одна цигарка.
До копійки підмела жіночка Одарка.
Вийшла жінка на балкон,

На широкому шляху між селом і містом
Спав п’яниця мертвим сном на повітрі чистім.
Мимо мчались мотоциклом двоє із міліції..
Не сподобався їм п’яний у такій позиції.
Відтягли його

Голубіють сніги вдалині,
В тиші іній гілки сповиває.
І ніде, як здається мені,
Ні біди, ні печалі немає.

Тільки сонце ясне променить,
Тільки простір дзвенить кришталево,

Дуже вченого Якима
Запитав Мирон:
— Ти зумієш філософський
Пояснить закон,
Що матерія — то штука
Справді є така,
Що не може пропадати,
Тобто не зника?
— Діло це не

Сперечаються хлоп’ята, жваві дошкільнята.
— А наш татко розумніший за вашого тата!
— Чого ж це він розумніший?
— Того, що наш тато
Грошей вашому позичив отако багато.
— Не

В садах розкішних, в зелені Лубни,
Біліють над лугами, над Сулою.
Добридень, сестро! Як давно з тобою
Не зустрічали ми разом весни.

Йдемо стежиною попід горою,
За словом

Впав листок на воду з клена,
Ще гарячий, у промінні,
А на ранок на деревах
Вже сріблився білий іній.

І вода покрилась кригою,
Лід блищав дзеркально, чисто.
Лист із клена

Прийшли в гості дядько й тітка, біля столу сіли,
По чарчині випивали, стиха гомоніли.
Не спускав очей із дяді кучерявий хлопчик,
Ясноокий, повнощокий, жвавий, як горобчик.
Раптом

Де я не їздив, де я не бував,
Але ніде не пив води такої,
Прозорої, солодкої, дзвінкої,
Яку малим з джерельця набирав.

Джерельце те було в нас під горою,
У видолинку між