Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Повернулась жінка з Криму у свої краї.
На пероні зустрічає чоловік її.
Цмокнув раз у ліву щічку і стоїть.як пан.
— Та візьми ж ти, — каже жінка, — в мене чемодан.
І чого не

Поля оглядати пішов агроном
Удвох зі своїм малолітком-синком.
Влізли вони в забур’янений лан.
Жалить хлопчину колючий бур’ян.
Він наступив на голки будяка.
— Чорти б узяли

Комарика вчила мати:
— Знай, синочку, й пам’ятай:
На чиєму носі сядеш,
Тому й пісеньку співай.
А комарик тільки сів,
Тільки пісеньку завів
Та встромив свій хоботочок
В

Як до мами-одиночки
Вдень прийшов піжон,
Потягла вона синочка
На тісний балкон.
— Ти сиди отут, синочку,
Тихо, не кричи
Та дядьків, які проходять
Унизу, лічи.
— Я

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?
— Я уміло,— каже той,— грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує

— Чуєш, тату, — син питає, — що таке хамелеон?
— Відчепися, я не знаю,— каже Филимон.
— Чуеш, тату, ще спитаю. Що таке аукціон?
— Відчепися, я не знаю,— злиться Филимон.
Мати

Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
— Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.
У свої сімнадцять років мислити не вмієш.
Задавав я написати, як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з

В школі хлопчик ясноокий
Руку підійма.
— Чом в Шевченка у Тараса
Орденів нема? —
Вчитель каже: — Як поета
Полюбив народ,
То йому уже не треба
Інших нагород.

До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі,

Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю
Швидкокрилим літаком занесло в столицю.
Днів за два чи то за три влаштував він справи
І заскочив у кафе «Українські страви».
— Дайте,— каже,—

Миє жінка у квартирі ввечері підлоги.
Раптом сунеться Тимоха, ледве тягне ноги.
Жінка в сльози: — Знов напився? Де тинявся досі? —
Та ганчіркою по лобі, по губах, по носі!
Б’є,

Хлопченя сусідське
Вскочило до хати:
— Йдіть корову поможіть
Дохлу закопати!
А як ваша здохне, може,
То й вам татко допоможе.

Із балкона кличе дама в халаті строкатім:
— Гей, до нас іди, точильник! Ми живем на п’ятім. —
Йде по східцях літній майстер, плутає ногами.
Весь упрілий, зупинився під дверима в дами.

Сказав студент товаришу: — В тебе три костюми.
Звідки грошей стільки маєш? Це ж великі суми. —
А товариш посміхнувся, глянув хитрувато.
— Я хороші гроші маю, бо пишу багато.
— Що

— Чого плачеш? — внука Славку питає Вавило.
— Мене, діду, у долоньку осо укусило.
Воно, діду, такедовге,— показує Славка. —
Трохи жовте, трохи чорне, а в хвості булавка.

Не повезло на весіллі вчора Филимону:
Нутро в нього зайнялося від одеколону.
Дід Вакула аж заплакав: — Така була сила…
Ще одного козарлюгу баба погубила.
— Яка баба? — всі

Подружились на подвір’ї
Півень та собака.
Тож собака, де не ходить,
Про одне патяка:

— Я за півня вмерти ладен,
Бо люблю, як сина.
Не впаде пушинка з нього,
Не впаде

Ледаченького онука поучає дід:
— Уставать раніше треба, довго спать не слід.
Чув я притчу: встав раненько добрий молодець,
Вийшов з хати, на дорозі бачить гаманець.
— Що ж було,—

Прийшли в гості дядько й тітка, біля столу сіли,
По чарчині випивали, стиха гомоніли.
Не спускав очей із дяді кучерявий хлопчик,
Ясноокий, повнощокий, жвавий, як горобчик.
Раптом