Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Вже забілів горошок польовий.
І кашка розцвіла на стеблах деревію,
Стежина вкрилась килимком трави,
Такої ніжної, що я ступить не смію.

Ліс темною стіною обступив
Пшеничне

Ласка у серці, мов пташка у небі,
Крильми тріпоче і лине до тебе,
Лине, голубиться, ніжністю б’ється,
В синь вечорову шовками снується,

Ласка у серці, мов хвиля дніпрова,

Мала щілина в греблі — то біда,
Нехай з заліза гребля і бетону,
Нехай в основі і каміння тонни, —
Розірве греблю весняна вода.
Отак в бою, отак і в обороні:
Пролізе в щілину

Коза вилізла на хату.
— От я, — каже, — ловка! —
І уздріла на дорозі
Сіроманця-вовка.
— Звідкіля це, — закричала, —
Ти ідеш, дурило?
Чи вже скоро з тебе, клятий,
Люди

Кохання, як бетховенська соната,
Бринить в мені словами чарівними,
Живе в душі акордами дзвінкими —
Незаймане, тривожне і крилате.
Не знаю, рідна, як тобі сказати
Про ніжність

На широкому шляху між селом і містом
Спав п’яниця мертвим сном на повітрі чистім.
Мимо мчались мотоциклом двоє із міліції..
Не сподобався їм п’яний у такій позиції.
Відтягли його

Мій волошковий цвіте
Між золотистих нив,
Тобою квітне літо
І вітер захмелів.

Тобою мріє поле,
Про тебе мріє гай
І сяє голубінню
За житом небокрай.

Тебе зірву

Милуюсь неповторною красою,
Яку природа на землі створила,
Яку для нас навіки оживила
Незнаною щедротною рукою.

Яка велика благодатна сила,
Що вистояла в боротьбі із тьмою,

Вже наука творить речі,
Що і в снах не снилися.
Ось, приміром, як матраци
В нас колись робилися?
Технологія в цім ділі
Всім була відомою.
Набивали їх травою, Тирсою,

Мені такої не знайти
І не побачить вже такої
Чарівної, і молодої,
І завжди вірної, як ти.

На тебе довго я чекав,
Шукав тебе і знав, що стріну;
Коли ж зустрів, то не

А може, цього справді й не було…
Ми випадково стрілися з тобою,
І захотілось нам піти понад Десною,
Де на лугах так вербно зацвіло!

І ми пішли. Над тихою водою
Зелене

Сказав студент товаришу: — В тебе три костюми.
Звідки грошей стільки маєш? Це ж великі суми. —
А товариш посміхнувся, глянув хитрувато.
— Я хороші гроші маю, бо пишу багато.
— Що

Вихваля свого синочка
Мати на всі боки:
— У студії при театрі
Вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували
Хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався
Першої прем’єри.

Деркач на лузі у траві
Всю ніч дере цупку тканину.
Не сплять тумани лугові
Від неспокійної пташини.

І чайки в березі пищать:
«Та тут же неможливо спати!
Ну перестань-но

Ковалю, дорогий ковалю,
Великий брате криці і вогню,
Пали у горні кривду і брехню,
Не буде в світі горя і печалі.

Усе життя ти йдеш назустріч дню,
До підлості нема у тебе

Змивала мати на посів
Пшеницю в цебрику дубовім
Від головні і бур’янів,
Від пилу й залишків полови.

Із братом воду я носив,
А він просив: «Ну досить, мамо,
Ти й

Мово моя колоскова,
Сестро-порадо шовкова,
Житимем вічно з тобою,
Рідною і дорогою.

Поки ти будеш на світі,
Буде народ твій в зеніті,
Будуть усі шанувати,
Ніжність

Мій друже, мій роче
Ти прийдеш до нас опівночі, роче,
Відкриєш красу новорічної ночі,
Відкриєш нам двері нових сподівань,
Нового життя ще не звідану грань.
Мій друже хороший,

Ледаченького онука поучає дід:
— Уставать раніше треба, довго спать не слід.
Чув я притчу: встав раненько добрий молодець,
Вийшов з хати, на дорозі бачить гаманець.
— Що ж було,—

— Чуєш, тату, — син питає, — що таке хамелеон?
— Відчепися, я не знаю,— каже Филимон.
— Чуеш, тату, ще спитаю. Що таке аукціон?
— Відчепися, я не знаю,— злиться Филимон.
Мати