Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Чорна зоря арештантів висить угорі,
і стебла трави від нічного туману важкі й вологі,
і юний торчок дивиться на ліхтарі,
сидячи третю добу в обласній наркології.

І доки сплять

Школа міліції. Вересень 14-го.
Всі сидять під стіною, в затінку,
який не прострілюється снайпером.
Кришена цегла, консервні банки, наповнені літнім дощем.
За брамою школи

Цілий місяць вони стояли при цій ріці.
Цілий місяць ріка була нерухома й близька.
Не можна було палити вогонь, і мовчали курці.
І з цього боку стояли війська.
І з того боку теж –

А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом.
Диявол, Маріє, керується єдиним правилом —
він вводить тобі під шкіру мед і олово,
він пришиває тобі до тіла своє серце й

Зелена вода річок зупиняється в теплих руслах,
риби, мов дирижаблі, розганяють планктон
і змучені птахолови намагаються впіймати
кожне слово.

Міцно тримай у руках кольорове

На деревах скипав неозбираний мед.
Володимир Сосюра — юний поет,
закосивши на фронті з недбальства світил,
заїздив у розбомблений
харківський тил.

Гайдамацька підошва

Були дощі.
Потім їх не стало.
Відходили важко, немов помирать.
Зі старого під’їзду крізь розбиті двері
вийшов рожевий деґенерат.
Біла льоля.
На грудях дзвіночок.
А що

Будда сидів на високій могилі,
Будда споглядав будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
й країна — спорожнена тиха катівня.

Старий адвентист між мандрованих дяків
або ж

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч – це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми –
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра

Вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі

Добре, добре, знищуй листи,
стирай номери, пали мости,
просто стирай, просто громи,
ми вдосталь мали цієї зими.
Знищуй коди, знищуй замки,
теплі промені серед ріки,
знищуй

Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,
в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,
гріючись в книгарнях і безкоштовних туалетах,
як тритони обертаючи за світлом коричневі

Зима обступила місто,
для тих, хто тягається від самого ранку
без жодних справ
не найкраща пора.
Біси і пияки розбіглися по вокзалах,
гріються в кабінках для

Ой розкажи-но, Яри, и, и, но
(це ніби сповідь моя), —
яка полюбе дівчи, и, и, на
такого кретина, як я?

І. Малкович

З пафосом людинолюба, і з міною ідіота,
Я

— Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,
з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?
— Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,
так як діти живуть зі своїми

За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.
Так легкі голуби, на вулицях

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого

Знайомі поховали сина минулої зими.
Ще й зима була такою – дощі, громи.
Поховали по-тихому – у всіх купа справ.
За кого він воював? – питаю. Не знаємо, — кажуть, — за кого він воював.

І що робити з усім цим тепер,
коли його дотики стали такі болючі й нестерпні,
коли він був із тобою,
коли він торкався тебе
обережно, мов річкової поверхні,

коли він брав