Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Його
Пластиліновий
Протез
Руки
Розмовляє
Німими
Жестами
Мовою хакі.
В акваріумі
Неповнолітніх
Безпричальних
Таланів
Загниваючий
Сморід жахів,

Землі розтискаються рани
Гримить повсякдення, гримить.
І сунеться лихо шатрами,
І спокій зухвало йдуть бить.
Потріскався мозок на друзки,
Ростуть з підземелля

Завиває містраль, шорха сизий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!

Завиває містраль і пустельний

Мої надії сегматичні, та не мені парадізи
Мої творіння платонічні, а любов незапрошена.
Я борюся за Душу, уникаю списа
Та той спис довіра. Трава ледь покошена
З того дня коли

Не затерти в обличчі жах,
Не змінити русло агонії…
Невідомість шукає птах,
У твоїй небесній долоні.

І без захисту, кубляться змії
Притаманні знанням нетривким…
Я згораю—

Маріонетки піднебесного вертепу
Мастили паклю на ощиреній воді.
Мотуззя ляльковода пнеться з неба
У ступі порох і посмішки святі
З лиця повій…
Життя на лот! Цей

(За Лесею Українкою “Оргія“)

— Антею, причаруй прегарне товариство —
В Душі скріпи слівце — ораторське есе!
І поезійне розпочато дійство —
Митець в польоті,

Я викреслюю себе наніц
із адекватної поведінки
гарантуючи замурзаній бруківці
свіжу та непорочну зброю,
щоб завчасу закричати випалом
по важкоартилеричних

Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний

Дихання в смороді втоми
Прейскурант «пальоний»:
З курантів чорної доби
Сиплються двохсоті гроби
З пересмаженим цукром –
Отак гуляють укри!
Долар зверху, лялька

Гумові послуги
Грабіжницької комфортности
Слабодухим непотребом
Коржем наболіли у горлі…
Зомбі з багатоповерхової могили
У них телевізор – молитовник
А водка –

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти:
Примули розтріпані десь на скарбах,
Чи може

На коня сів козачок –
За спиною рюкзачок,
В ньому печиво та фрукти
І цукерки від застуди.

– Коник, вйо! – малюк говорить, –
До садочка треба скоро!
Вихователька он з

Tired with all these, for restful death I cry…
William Shakespeare

Гукаю смерть, стоголосом луни
Гойдають гори, кидають каміння.
Убивчий подих, зло від сивини

Роздуми після прочитання книги Харківської поетеси Алі Борщової

Хтось постарів за кілька днів –
Він бачив кольорові щасливі сни
Востаннє у дитинстві…
Аля

Я відчуваю
Постійний біоритм
Моїх віршів,
Які упевнено
Борознять
Думки плугом
І безкорисно
Перетворюють їх
В приманливі теми.
І тоді я не відчуваю
Свинець

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,

Липневої нічки зустрілась я з янголом близько
торкнувся легенько крилом, мовив голосом тихим:
побудь, мов, зі мною, приємне твоє товариство,
у плавнях орільських ми знайдемо радість і

Я більше тебе не покличу в діброви Едему,
де так нас чекли посестри мої безкорисні —
Надія і Ніжність тремтлива столи застеляли,
а ложе ладнали — Жага й неземна Насолода.

Казали

До 90-ліття Степана Бандери

Над ріллею заспраглою,
неораною, чорною —
орати її ще й орати! —
здіймається сонце червоне.
Ora, ore o Ra! —
молитися сонцю щоденно…