Синку,
не читай книжок з нашої історії —
не припадай до криниці нашого
історичного досвіду:
ні “Літопису Руського”,
ні “Літопису” Самійла Величка,
ні “Літопису
Сизими хвилями жито
Розходиться з краю в край,
Сонцем липневим облите
Б’ється в зелений гай.
Медом і липою пахне
В стиглім колоссі зерно.
Скоро, вже скоро в
Коли на червонім екрані
на білих подушечках мертвих облич
лежать ієрогліфи брів і очей,
неначе метелики, вишиті шовком, —
тоді я пригадую вечір в селі
за містом; потоки
Дощ пройшов.
На телевежі
Сохнуть неба сині рядна.
В трави обпадають вишні,
Як червоні краплі граду.
По росі бредуть корови
Під зелено-синім гаєм.
Кінострічкою
Ходить листя по узліссю,
по стежині лісовій,
йде галявиною листя,
загляда в струмок ясний.
І струмок прадавню казку,
казку білу, наче день,
потихеньку-тихо
Брате мій, хліборобе чорнявий,
ти далеко-далеко від нив,
ми не заграємо комбайном червоним,
святкуючи Празник жнив.
Пам’ятаєш, як з тобою ми сіяли,
ніби грали на струнах
Ой брате ти мій, Андрію –
сопілка засмучених слів –
ми здійснимо нашу мрію
у шумі зеленім гаїв:
під вільхою, чи під вербою,
в краю, де родився і зріс,
ми викопаємо з
Гай, здається, пісні солов’їв
зеленавим вогнем підпалили.
Величезною щіткою терників
весна-дівка бугри побілила.
Мед тягучий озимини
в прямокутниках тихих поля.
Журавлині
Віднесли столи сусідкам,
випрали скатерті.
На твоїм обличчі сітка,
в непомітній сітці ти.
А твоє обличчя біле,
як тарілок білий ряд,
як тарілка, що розбилась,
випавши
Я ішов, куди очі дивились,
я ішов, куди ноги йшли.
Куди це очі мої задивились:
мов полотно рушникове ліс!
Я ішов у долонях з тобою,
ти була вся всуціль із очей.
В кожнім
Жінка з глечиком молока
зупинилася серед двору:
коси чорні і станом тонка,
у очах ніби синє море.
Стала й слухає, як воно
щось балакає в глечику глинянім,
і сп’янили
Кохай, кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає дні твої і ночі.
Допоки тіло спрагле, молоде,
Кохай! У старості кохають очі…
_______________________
Примітка: в
...Тебе ранками відра будять,
що бряжчать біля колодязів.
Тебе ранками півень будить
на подвір’ї на одній нозі.
Тебе ранками будять гарби,
що риплять, немов журавлі.
Ти
Умочу пеннзля в квітучі вишні,
намалюю йому біле чоло,
а на чоло трактори вийдуть
і хрущі загудуть, як село.
А на чолі маятимуть крила –
зелені крила доріг навесні…
І
Руче, руче, утрачена руче,
що без тебе я мушу робити?
Не кидатися ж головою з кручі,
треба якось і далі жити…
Хато, бачиш – руки немає!
Не погладжу твоє волосся
й восени,
(хатня інсценівка 33-го року)
Мати натопила піч,
вигребла жар кочергою під челюсті,
вимела чистенько черінь помелом,
узяла у руки дерев’яну лопату,
ніби зібралася
Щоб не крокувати — відтяв собі ногу
(перестав і ходити до друзів)
Щоб не вертіти непристойних фігур — відкусив пальці
(не вмів і зірвати яблуко)
Щоб не чути негарних слів —
...І. Калинцю
Вдивляємося одне одному в очі,
вигукуємо найважливіші, ніби щось загрожує
нашому
існуванню цієї миті, слова крізь товщу повітря,
спресованого у важку
А тоді я розкажу тобі на вухо
метеликові крила
прошепчу оксамит із моху
скажу мед тобі на вухо
і ти узнаєш
який я ніжний і лагідний
А нам би не ходити далі,
де стежки під назвою: щоб заблудився.
Зараз вони рівні й гладенькі — коч котися —
а далі ховаються під широке листя трав.
Або виведе на кручу перед
Сторінка 550 із 593
Чудовий! Коли поруч.....