Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

На вулиці в темряві конає людина…

Який драматичний початок вірша!
Можна додати ще
про байдужість перехожих
про те, що швидка допомога
їде повільніше ніж три хвилини,
що з

Сліпі падають до ями своїх очей.
Малярі малюють на полотні рямці,
по них малюють іще рямці,
за ними мертвого коня у білому полі.
Шириться презирство до приручених тварин:
діти

Площею прогулювалося кільканадцять
пам’ятників невідомому солдату.
Вони жваво про щось говорили,
курили і все поглядали на перехожих —
все чекали, що от-от прийдуть ті,
хто їх

Ти живеш у далекому білому місті,
на високому поверсі,
твій будинок примітний:
там неоновий напис холодним світлом
видніється вдень чіткими літерами з газети,
вночі —

Сьогодні він знайшов дещо
воно було дешеве
і декому непотрібне
знахідку він заховав глибоко
а потім (я чув)
заходився гострити ножа
готувався перерізати півневі горло
щоб

Хай слово тоді умре,
хай забудеться все сказане і написане.
Хай вмовкнуть радіо і промовці,
і перестануть виходити органи брехні — газети,
і згорять бібліотеки — ці

У жовтім колоссі
живуть птахи із жовтими крилами
яких немає в жодного птаха

Повіє вітер
птахам захочеться полетіти
зніметься усе поле і полетить

Щоб послухати жовтих

Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що

Щоб мені боліло, я відчинятиму правдиві двері,
а зайду зовсім не туди, куди йшов.
І тоді з’явиться біль, і я не знатиму,
куди сховати ту блискучу монету,
щоб і сам не

Мати утопче стежку, на базар ходячи,
виносить же того молока,
щоб було з чого донечці одягання справити,
аж поки одного дня
донька не вріже косу, щоб заспокоїти матір:
“Мамо, я

Зеленяче, зеленяче,
ти — пташка зеленого кольору,
ти — найзеленіша пташка
від усіх зелених пташок,
ти зеленим забарвленням свого пір’я себе називаєш:
ти — зеленяк;
ти

Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з’являється доти, поки її не назвеш:
“Ти, квітко блакитна, що в’єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед

Того дня,
виходячи з хати,
підійдеш до дверей
і на порозі зустрінеш Сагайдачного
з розпростертими обіймами, як батька:
вирушаєш у далекий світ,
там чекає тебе ганьба і

З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер – коли я е

Хоч усі й говорять,
Що не є столиця ми,
Та Вкраїнське сонце
З наших піль встає.
Будьмо українцями!
Будьмо українцями!
(Тільки пам’ятаймо де ми є)

В нашої

Найневідомішому поету
наснився дивний сон.

Ніби твори його знає будь-хто у світі,
ніби фото його — це обличчя людства,
ніби ціла плеяда геніальних письменників
старано

Тільки й осені
що купи листя
тільки й мене
що квола усмішка

місто
є місто

тільки й друзів
що ручка й зошит
тільки й думок
що самі нікчемні

сядь і

На горі дівчата
– у вишиваних сорочках –
кривий танок ведуть,
весну веселу гукають,
звичайно:
ніде не збиваються,
нічого не пропускають:
«Благослови, мати,
весну

У рудого котика
Ніс у молоці.
Глузували з котика
Сірі горобці.

Песик тим горобчикам
Змовкнуть наказав.
Котику маленькому
Носа облизав.