Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Останніх років київське кіно
в малому залі дня зими пройшло.
Згадалось: від людини до предмета –
Про всіх, про все. Ти бачив: не дано
тобі (про це вже сказано було)
“життя

Переписую знову чомусь
куці ролі забутої драми,
і повірить, як завше, боюсь
в те, чого і не буде між нами,
в те, чого на землі не бува…

Та на землю до мене зійдеш ти,
щоб

Не знаю, чому ви завжди боялися
божевільних і привидів.

Може, тому, що божевільний забагато
розказував,
знаючи про вас те, що самі не знали чи не
хотіли,
а привид

першого зову вівчаря
і не тільки тому
що над ним сіяла зоря
двадцять століть тому

що був першим кому благу
ангел вість передав
а тому що ягня пастуху
Бог на руки

Їх запалюють аж тоді,
коли і найбільші верхи
від учора – під снігом.
Вони горять повільно,
високо здіймаючи свій дим,
бо пахне так,
ніби щойно обтесана деревина,
і в

1
Ти мені сказала, що три дні
тому між літаючого листу
бачила смереку на груні:
на боках — від моху — попелисту.

Ти мене покликала: ходім!
Бо її відбиток зяв в

Під дулами конвойних автоматів
жили, вмирали, навіть з домовин
вставали.

Як страждальців божий син
підніме?

Як судитиме розп’ятий
їх, що приймали суд, як глум,
бо в

Камінчик,
що був колись горобцем,
розбив шибку,
що була колись птахоловом.

А хто був той хлопчик,
котрий кинув камінчик
і втік?

Сидить на гілці пташка.
Сидить.
Її злякать не важко.
Лякай.
Сидить на гілці пташка –
лякай!..
Сидить на гілці пташка
і край.

Телеекрани,
газети,
життя…
Кривий танець посмішок
блукає обличчями
Телеекрани,
газети,
життя…
Від мене приховують
ключ до

Про те як скрипка біжить щодуху не озираючись
про те як її доганяє оркестр
кострубаті контрабаси
елегантні віолончелі
розпрекрасні арфи

і полірований рояль
і всеохопний

Вона спершу поклала мені на спину шафу
із сукнями і черевиками
вихідними і буднями
газетами і трамваями
до ноги шовковою стрічкою прив’язала ліжко
щоб я став схожим на

Знайте щирі патріоти
знайте всі шевченколюби
знайте справжні українці
знайте вченії мужі

знайте пристрасні й відверті
знайте істинні й останні
знайте лицарі й

Жив один лис який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав
або бачив

Геніальний поет
восьмого будинку квартири 95

Геніальний художник
дев’ятого будинку квартири 116

Геніальний музикант
дванадцятого будинку квартири 52

Хто зміг би

Біла ворона
серед білих ворон

На костьолі дудка
замість ліри

Якби ще помилка
на всі 52 мільйона відсотків.

Дала мені мати серце —
розмальованого щиглика.
У малого хлопчика билося воно
веселим горобчиком,
у юнака витьохкувало
соловейком,
у дорослого вже
серце вило

Називаємо вогнем невогонь
тішимося тим щоденно
молимося вогню що вмер
— птахи замовкли —

У кожного є світильник
але помиляємося
бо в жодному немає олії
— птахи

На хрест вже не встиг,
бо не дуже й старався,
а стигми таки придбав.

Стоїть тепер у музеї розіп’ятого,
стигми виставив як медалі:

переконуйтесь
пробуйте
які

Мушлею йому споконвіку
хотілося ліпитися до дна корабля

Він ставав мушлею і ліпився дуже щільно
що вже й не відірвеш було

І ніхто йому не сказав що він не мушля
а корабель