Різдвяні

Взув Миколка черевички,
Та не на ту ногу,
А Іванчик, його братчик,
Йде на допомогу.
Перезув він черевички,
Зашнурував справно,
Йдуть обидва до сестрички,
Вона каже:

У тінях смерку полохливих,
Збираючись на концерт,
В кімнатці синій мрій бурхливих
У дзеркалі зобачив смерть.

Злетів із серця посміх білий.
Зайшов я необачно й рано.
І

Ждуть спереду моторошности дні —
Дні неминучі.
Горіння, зимність витримати мені
Страшної бучі.

Я надіну, надіну на груди міцні
Сталевий панцир.
Хто, хто шляхи зітре

Пес кудлатий рано з будки,
обтрусившись, виліз хутко.

Радий, все оббіг подвір’я,
скубнув курочку за пір’я,
а індика — хап за хвіст!

Став індик на повен зріст: —
Ти

Наш Іванко в дитсадку —
Як барвінок у вінку,
А навколо нього друзі —
Як весною квіти в лузі.
Завели швидкий танок,
Звеселили дитсадок.

Крила білі, загострені льотно —
Крила смілі душі-Розалінди —
Оескезені знов безтурботно
Перед острахом Сцілли й Харібди.

Крила м’якості снів оксамитних,
Крила казок осніжених

Це було увечері, коли місто вібрує стумливо.
Це було на тім тижні у середу.
Вона стояла, дивилась у очі задумливо.
Зграйна, як сонет Ередіа.

Так, це тоді (було).

Черв’як зневір’я гризе і душить.
Минули дні коли я вірив.
Може цей демон мене задушить,
Може мене розважать Сускегана чи Гвадалквівір.
Ішов назустріч молодому життю.
Прощайте,

Обведені смужками мені подобаються риси
хінських гір
Витворені зломи верхогір і падань.
Літом я пригадую вони похожі на килим
з тигрових шкір
А повітря пахне іноді як ладан.

Бухта в тумані, не видно хмар і сопок.
Вриваєсь тільки гамір, стогне рейд.
Світ таке безмір’я, а я — я ніби зломок,
Кавалок крейди.

Вітер обскрібує спини гір.
Вітер забиває віддих.
Вітер нас, зблідлих,
Оскелює – хижий звір.
Вітер осклянив будинки.
Вітер серце проймив.
Вітер станув навшпиньки
І нас

Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок Багато
Читати у свято.

Ой, пригода, пригодочка,
Прилинула колядочка,
Щебетала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде!
Та послухай довгі речі,
Як дзвеніли наші мечі,
Та пригадай довгі

Сяє небо удалечі,
і молитву зорі мовлять.
Святий Вечір, добрий вечір
– добрим людям на здоров’я.

По церковцях горять свічі,
по хатинках стіл готовлять,
Святий Вечір,

Вже Миколай на одвірку…
– Дайте, дайте мені зірку,
ту малесеньку!

Святий злинув ген на гірку,
Зірвав з неба одну зірку,
ту срібненьку.

А я її за пазуху,
йду по

Тихий вечір, тихий, красний.
Над горами місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті виграває.

Ходить місяць аж до ранку,
Зоря вийшла на полянку.
Ой

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Що сторожиш ти?
Я сторожу цілу нічку
Гай і поле, ліс і річку,
І сільські хати.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций

Була собі лисичка,
Хитренька молодичка,
Пішла раз у дорогу
І сильно збила ногу.

Не може в ліс ходити
І зайчиків ловити.

В село собі мандрує –
Чей там кого

Щедрик, щедрик, щедринець!
Ой, який я молодець:
Прийшов посипати –
Забув зерна взяти…

Та маю в кишені
Гороху з півжмені.
Сію, вію жито
У зимі на літо.

Нехай