Різдвяні

Снишся мені так живо, ясно,
Лиш дуже рідко. Тії сни
Щось мають з сонця і з весни,
З днів молодечих.
Встану рано,
Зирну в вікно, там — дощ, погано,
А на душі так любо,

Бий, лови, держи медведя!
Клич людей, подай рушницю!
У сараки дєдя Федя
З колешні пірвав телицю!

Гонять ґазди з палицями,
Гомін горами лунає,
А медвідь заліз до ями,

Соловію малий,
Перестань щебетати!
Бо не годен я в хаті своїй
Від твого співу спати.

Бо твій спів голосний,
Це твоє щебетання
Розбудило минулі часи
І забуте

Мудрість мудрих… За гріх який
Марність всю її мушу знати?
О, проклята звичка руки
Сторінку перегортати!

Може, й справді вся правда – мить,
Мертві факти й безсмертні міти…

Стара дитина. Так, стара дитина,
Хоч молодим мені вже ввік не бути.
Життя минуло, мов одна хвилина,
Вечірній дзвін вже за горою чути.

На виднокруг кладуться фіолети
І

Отеє тая червона калина,
Що повік не зів’яне:
Пригадає її Україна,
Як із мертвих повстане.

Будуть тую калину в світлиці
Поза образи класти,
Хоч пропали шаблі і рушниці,

Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.

Приспів

Кличуть: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,

Розвіялися сни мої рожеві,
І молодечі мрії так змарніли,
Як ранні квіти, зварені морозом.
І вже мені їх більш не позбирати,
Не привернути до життя, красою
Не звеселити ока, не

І я мав свій рожевий сон,
Мені він раз лиш снився.
Ударив вітер до вікон,
Збудив мене, прогнав мій сон —
Мій сон, мій сон скінчився!

Торгуємо усім, чим тільки можна, –
Словами, дровами, життям, сукном…
Та на аршин лягла рука не кожна,
– Як і раніше, мрію за вікном.

Що я продам? Мій крам – від мрій утома,

А у мене є сестричка —
Трохи більша рукавички.
Ми із нею подружили,
Хоч вона й кричить щосили.
Мама каже, що всі діти
Так учаться говорити.
Я сестричку розважаю,
Сам їй

Мабуть, дуже йому боліло:
Все облизував губи. Потім затих.
Невеличке на розі тіло
Не спитають більш — за яких!

Дуже просто. Гостренька куля
Заступила йому далечінь.
—

Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: — Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:

Не чуючи, перебирала ти
Пожовклі клавіші, задумана й тривожна;
Здавалося, гукни тобі: — Лети! —
І повернути вже не можна!

Та з того, як здригалася рука,
Як інколи стеналась

Наш гусак піднявсь на кладку,
Став, як завше, на зарядку,
Повернувся вліво, вправо,
Чітко робить вільні вправи.
От зробив гусак зарядку
Та й у річку — бух із кладки! —
Миє

Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади…
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!

Шалій, шалій, від розпачу сп’янілий!
Що

Папірос кому! Папіроси!
Шльоп! ляп! по калюжі… Коробок у руках.
Це ж хто не зовсім босий, –
На візниках!

Саме отут на розі
Перша упала за волю кров…
Припасайте по змозі

Дуже зранку, на світанку,
Шпарить котик на рибалку.
Котик миттю всівсь на грудку
Закидає в річку вудку.
До полудня просидів,
А нічого не зловив,
Бо забувся на гачок

Розлилися води
На чотири броди —
Через ліс, леваду
В мамину бригаду.

Що у першім броді —
Бусол важно ходить,
В брід він заглядає,
Мов листа читає.

Що у другім

Дві паралелі, два меридіяни —
І от квадрат. Живи! Твори! Вмирай!
Тут тверді тінь. Тут, трепетний і тьмяний
Замкнувся світ. Тут — Тигр, Єфрат і Рай.

Настане час, — і ти обрящеш