Різдвяні

Хто це в лісі там говорить,
Хто це вітами шумить,
Чи береза білокора
З вітром тихо гомонить?

Чи то дуб старий, дебелий,
Казку так веде лісну;
Чи то граб стрункий,

Біля Баби Снігової,
що в дворі стоїть з мітлою,
Дід Мороз усеньку ніч
не стуляв сьогодні віч.

Дід Мороз – ото дідунь,
обігріє всіх бабунь,
бо, либонь, що без бабунь

Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.

Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і

Не прошу любові ані ласки,
Бо любові випрохать не мож —
Будь мені як королева з казки,
Що заснула серед срібних рож.

Будь мені як тая біла дама,
Що по замку в тиху північ

Я не знаю, хто ти, звідки ти,
із яких прийшла країв —
дні грудневі стануть свідками
серед скошених полів.

Я не знаю, де кінчається
спраглий дотик уст і рук,
де глибинно

Зазирну в душу волошки — побачу блакить.
Зазирну в душу джерела — побачу прохолоду.
Моє почуття так освітило сонячний день,
що було видно в небі падучу зірку.

Мамо, ніч-циганка
тихо від воріт
підійшла до ганку,
стала і стоїть.
Ніч ота ворожить,
як циганки всі:
очі – як волошки,
стрічки у косі…

Зорі, наче

Ніч — велика чарівниця!
Зчарувала звіра, птицю,
зчарувала всіх людей —
не побачиш їх ніде.

Не побачиш вітра в полі,
ні тополю на роздоллі,
ні метелика, ні бджілку,

В океані повітря, що хлюпа на долах земних,
що безкрає сьогодні і завтра пребуде безкрає, —
приміські електрички, достоту підводні човни,
від причалів столичних в осінню плавбу

Вознесіння квіток і трави, вознесіння пташок і любові!
За велінням Ярила і теплих весняних дощів
вознеслися кропива й чебрець, вознеслась вероніка дібровна,
вознеслися Петрові хрести,

Стара дитина. Так, стара дитина,
Хоч молодим мені вже ввік не бути.
Життя минуло, мов одна хвилина,
Вечірній дзвін вже за горою чути.

На виднокруг кладуться фіолети
І

Отеє тая червона калина,
Що повік не зів’яне:
Пригадає її Україна,
Як із мертвих повстане.

Будуть тую калину в світлиці
Поза образи класти,
Хоч пропали шаблі і рушниці,

Снишся мені так живо, ясно,
Лиш дуже рідко. Тії сни
Щось мають з сонця і з весни,
З днів молодечих.
Встану рано,
Зирну в вікно, там — дощ, погано,
А на душі так любо,

Торгуємо усім, чим тільки можна, –
Словами, дровами, життям, сукном…
Та на аршин лягла рука не кожна,
– Як і раніше, мрію за вікном.

Що я продам? Мій крам – від мрій утома,

Мудрість мудрих… За гріх який
Марність всю її мушу знати?
О, проклята звичка руки
Сторінку перегортати!

Може, й справді вся правда – мить,
Мертві факти й безсмертні міти…

Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.

Приспів

Кличуть: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,

Папірос кому! Папіроси!
Шльоп! ляп! по калюжі… Коробок у руках.
Це ж хто не зовсім босий, –
На візниках!

Саме отут на розі
Перша упала за волю кров…
Припасайте по змозі

Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: — Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:

Наш гусак піднявсь на кладку,
Став, як завше, на зарядку,
Повернувся вліво, вправо,
Чітко робить вільні вправи.
От зробив гусак зарядку
Та й у річку — бух із кладки! —
Миє

Біля гатки, коло хатки
Засадив борсук дві грядки
І світанням на зорі
Завалився спать в норі.
Спав борсук два дні й дві ночі,
Аж запухли в нього очі,
Потім встав, ум’яв