Різдвяні

Я іду – ясна моя дорога,
Йду у світ – йому немає меж:
Гонору у мене – як у Бога,
Віри в мене – аж по саму креш.

А в житті любові щедра міра,
А невдач ще більше – тьмуща

З щастям задаремні перемовки,
Все у нім – то сонце, то гроза…
Щастя грає із тобою в сховки,
От зловив – так ніт же: вислиза!..

Заповзає в потаємні шпарки,
Тішиться у хащі

Знов таке – мов сповідь при вині,
При високій славі чи неславі:
Бог простив розбійнику? Я – ні!
Ну хіба що в смертну мить Варавві.

Бог пішов – та чи до злидаря?
Митар

Важкими страхами налякана,
У пошуках хліба щоденного –
Ти плакала, мамо, ти плакала,
Сльозами вітала Рожденного

Ти плакала – сльози аж дзенькали,
Неначе на люту

Вигнаний всоте з раю
За сатанинське зло, –
Добре, що забуваю,
Як мені там було…

Скільки змарновано в тузі й печалі,
Скільки пішло вже із вітром і з димом:
Тільки що й треба – бути звичайним,
Тільки що й треба – бути щасливим.

Тільки що й треба – праці до

В царстві суєтної благодаті,
В царстві правдожерства і бридні –
Дід казав: – Ми розумом багаті?
Прикидався, внучку: ми дурні!..

Ти прикинься: ваша правда вища,
Ваша мудрість

В житті багато підлого й брудного,
Що в ідеал пуска ядучі стріли.
Говориш:
«Ми хотіли не такого…»
А скажеш:
«Ми такого не хотіли!..»

«Нуль — ніщо!» — кричиш при всій громаді…
Ну а нуль на керівній посаді?

— Я жирний! Тож маю право
Першим піти під ніж!
І ти не дивись лукаво —
Чимскорше ріж!

Рвучись у даль світів,
Нам пам’ятать не зайве:
По розуму братів
Найшвидше дурень знайде.

(Студентським жарт)

Північ всі годинники відбили,
Коли він з побачення вернувсь.
Ми вікно тихесенько відкрили —
Щоб швейцар суворий не проснувсь…
Все гаразд. Тож

Заледве влаштувався в барі,
Не поскупившись на хабар.
(Напевно, справа тут в «наварі»,
Бо то був «алкогольний» бар).
І жив привільно років з пару,
Сприймав життя як божий

Невже ніде прискорення нема,
Скрізь діє сила вічного гальма?
Ні, маловіре, ти забув про те,
Що індекс цін —
росте, росте, росте!

Люблю гриби, люблю аж до нестями!
І от в меню — котлети із грибами!

Беру, смакую — та грибів не бачу,
Лиш трошки запах є грибний неначе…

— Покличте-но шеф-кухаря! —

(Притна-жарт)

Мчав міжгір’ям злодій, гнав коня:
Хай дурна погоня догани!..
Об граніт кресала дзвінко сталь,
Та… — в підкові обламавсь вухналь.
А підкова в гоні

О, той вічний гук і брязкіт зброї,
Вічні крики про чиюсь вину!..
Те, що можна взять було без бою, —
Не берем: ні, нам давай війну!..

— Ізнов на тебе скаржаться, поглянь:
З’їв зайця!.. Скажеш, не твоя робота?
—Він так дививсь на мене, той вухань,
Що я не зчувся, як роззявив рота.

Бурчав язик ночами й днями:
Йому, бач, тісно за зубами,
А він би научив, як жить!..
Вільніше стало язикові,
Як зуби вибили Грицькові.
То що ж язик тепер?
Мовчить…

Отак би йти і йти за плугом,
іти, зникаючи за пругом,
іти, не думаючи гірко,
що вже позаду світлий день,
і не помітити, як зірка
в глибоку борозну впаде.