Про зиму

Нема Дніпра, нема, та й годі —
Є вкрита снігом далина.
Лише зненацька у негоді
Хрустіння криги долина.

Але мороз у повній силі,
Дерева інеєм взялись.
Там, де гойдались

Дихайте на вікна,
Сковані морозом,
Бо загине вік наш
І зав’яне розум —
Дихайте на вікна,
Сковані морозом.

Тільки сила духу
Явить сонце в хату,
Прожене наругу

На білому снігу дуби на диво чорні.
Поміж дубів стоїть давно забутий дот.
Бійниці розвелись, мов щелепи потворні,
Мов пащі викопних, погорблених істот.

Давно уже сюди ніхто не

Танцювали зайчики
У гайку,
На сніжку біленькому,
На сніжку.
Вибивали лапками
Гопака,
Хоч мела хурделиця,
Ще й яка!
Гарно побігайчики
Стриб та скік

Що за диво? —
Просто клопіт —
Налякав малого чобіт.
Він взуватися почав —
Лівий чобіт занявчав.
От дива — рудий коток
Спати ліг у чобіток.

Тридцять три сороконіжки
Приміряли босоніжки.
Літо й осінь приміряли
І, нарешті, так сказали:
— Знову випав білий сніг —
Треба валянки для ніг.

Знов насувається зима,
Лягає паморозь на луки.
Давно мені листів нема —
Мовчать сини, мовчать онуки.

Як видно, рід мій нетривкий:
Все рідшає круг мене парість.
За що

Вже готує татко санки
Для маленької Оксанки.
А ті санки не прості —
Вирізні, червоні.
Будуть бігти по снігу,
Як найкращі коні.

Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.

Нарум’яниш личенька
Нашій дітворі,
Наметеш замети
В рідному дворі.

Візьмем ґринджолята

Ховає сойка скрізь горішки,
Ховає жолуді і шишки
В мале дупелечко в горісі,
Під корені дерев у лісі,
Під мох, під листячко опале
І всім кричить:
— Це я надбала! —
А як

Уранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчаточко вухате
Приходило сюди.

Стояло біля хати,
Ступило на поріг,
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.

Ну й бо ж снігу намело –
Стало білим все село.
Біла стежка, біла річка,
Біла вишня і смерічка,
Біла хата, білі коні,
Тільки носики червоні.

От обманники які —
Березневі ранки!
Тане сніг,
Течуть струмки, —
Я й закинув санки.

Кожушинку розстебнув —
Жарко!
А надвечір
Вітер з півночі дмухнув, —
Знову

Вечірній час…
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок…
Татусь читає,
мама щось плете, —
зима для хлібороба — відпочинок.

Під завірюхи нескінченний

Хвалилася ворона
Синичку набити,
Сіла на сніг –
Не може злетіти.
Вже й крильми махала,
І лапками терла:
Поки нахвалялась,
До снігу примерзла.

– А якого кольору сніг?
– Малинового, – сказала малина.
– Вишневого, – сказала вишня.
– Бузкового, – сказав бузок.
– Небесного, – сказало небо.

І кожен правду сказав,
Бо

Ягоди доспіли
На городі білім
У дворі, у дворі.
Я зірвать хотіла,
А вони злетіли –
Снігурі, снігурі.
Яблука доспіли
На деревах білих
Угорі, угорі.
Я зірвать

Дощ! Дощ!
Зацвіріньчали горобці
І поховалися під стріху.
А їжак не дивак,
Накрився гарбузовим листом
Та й несе їжачисі
Порічкове намисто.

Через дорогу
Зайчик промчав
Навскач.
– Світиться –
Ач! –
Невже перстач?
Хотів позбирати
Зірки в траві,
А вони ворушаться,
Мов живі.

Зайчик злякався
І

Був учора дід-сніговид,
Було бабище-сніговище,
А ще були тут бабенята –
Сніговиченята…
А що це таке?
В діда бороди не стало,
Шапка на потилицю упала,
А червоний