Про зиму

Ой, я тії криженьки крильцями розжену,
Ой, я тії сніженьки ніжками потопчу!
Із пісні-веснянки

Ще тільки зазимки, та вже холонуть
осінні ранки в млі неозоримій
і

Плащем промоклим огорнула мряка
Пониклі обриси похилих пліч.
Вологою розкисла і набрякла
Приглушує прохожих крок і клич.

Холодна хвища чвахкотить на площі
Пожовклим листом

Згортають листя купами і палять
Зодягнені в багрець жовтневі дні.
З минулого заплавин чуйна пам’ять
Розводить кола згадок осяйні.

Та прийде враз година невідклична
І

Густішають уже грудневі мряки
І крижаніють хвилі в лід хрумкий.
Вологою холодною набрякли
Пригаслі погляди, слова й думки.

Затьмарилося вересневе вчора,
Засклилось інеєм,

Уночі мороз поволі
Інеєм упав на шлях…
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.

І тому такий він гнівний,
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно

То взимку часом перед себе глянеш —
І погляд заснується в срібну нить.
Іскриста заморозь і льоду ґлянець
В бентежну далеч миттю поманить.

В різдвяного села блакитну

У тьмяносиньому вікна квадраті
Леліє сніжно біла гілка клена. —
Буяли ж травневі звитяжні раті
І червнем багряніла кров черлена.

Це так, неначе тільки вчора:
Був травень-май,

Буяли дні залюблені і приязні,
Життя несло достатки щедрі в дарі —
Під гавкіт псів розлючених на прив’язі
І недругів негадані удари.

Мінялися із радощами прикрощі,
Ламались

Недавно ще схилявся сонях
До літошніх розкритих вікон.
Вінчав нас німбами навсоння:
Багатим щастям й довгим віком.

І нині ось морозу приступ,
Під зимний подих

У леті снігурок, в дитячім лепеті,
У променях, що грають звідусіль,
Вчуваєм провісті ясні і трепетні
Веселиків, і весен, і весіль.

Вгорнувшися в імли лелітне плетиво,
В

Причулось у глибокім січні
Відлуння журавлиної яси.
Урізались, немов стрілки двосічні,
В холодну невидь рідні голоси.

Здалося, що на Свіржові причали
Летять ключі із теплої

То випав день морозяний напрочуд,
Мете лютневим снігом звідусіль.
Безлюддям вулиць безперервно броджу
Під віхоли вихрясту заметіль.

Крізь іней вій, очей щілинний

У паморозь морози замережали
Самотню перед вікнами смереку —
І бродить смуток садовими межами
Осотаний у снігосутінь смерку.

Спогадаючи юність квіттям клечану,
У березні

У груди грудень б’є — та хочему змагатись,
Виходити на прю із ревом хуґу злим,
Паркани зводити і ставити загати
Від старости й жури, проти морозу й зим.

Так наче боїмось, що

Ще трохи — й підуть розсипом і врозкид
Усі достатки, радості й осоння —
І після літа буде прикрий прокид,
Немов із моторошного просоння.

Наблизиться зима дошкульна й гостра
І

Прощайся з осінню…
Вже стукає в шибки
Суворий грудень.
Дишуть холода
На зопалу написані рядки.
І вимерзла лірична з них вода.

Прощайся з мрією…
Вже мудра

1
Снігів неміряні полотна
Зима вибілює. Крайнебо
Рожевіє, неначе лиштва.

2

У пухкій кучугурі постелі
Сховались кімнатні собачки.
А я сигаретою

Лелітну прозелень тремкої бруньки,
Квітневих вод розілляті струмки —
Мороз морозить в іскряні бурульки,
Крихкі й ламкі під приторком руки.

Знічев’я сніговії білі коні
Знялися

Уранці будять осокори:
Сьогодні біло так надворі!
Так біло-біло, наче ново.
На білому вінок миртовий.
Ламають тони осокори:
Хтось кригою застигне в горі.
На полі хтось упав

Летить сніжок біленький і пухнатий
Летить униз, не топиться, блистить,
Мов пташечки пурхнули діти з хати,
І кожне з них у підскоках біжить.

Летить сніжок біленький та