Про зиму

Поза тином, поза хатою
білі сіються сніжки…
Буде хата волохатою,
буде тин — самі ріжки.

Бо мете ще й кучугуриться,
білі вихори здійма.
Та ніхто із нас не

Білий сніг летить у простір.
Золотих листків нема.
Це до нас прийшла у гості
молода, як цвіт, зима.

— З Новим роком! З Новим роком!
Дід Мороз, привітним оком

Хати біліше сорочок дівочих…
Немає кращих мазальниць у них,
Як ці наскрізь прозорі зимні ночі,
Коли і місяць світиться і сніг.

Задурно все — і глина і лязурок…
Так тихо

Зима!
Блищать льодком стежки,
Наковзані, веселі!
Ідуть додому два дружки,
Несуть обгорнуті книжки
У ранці та портфелі.
Давай-но з’їдемо з гори!
Санчат

М. К.

Мете і мете.
Кругом така пустка:
Минулась капустка,
Нічого ніде.

Мороз – без послабки:
Вже мало не плачуть…
Все бігають, скачуть,
Постукують в

І хотів би підбігти ти:
Та чи ж можна в снігу такому?
Так помалу мусиш іти,
Мов ступінь твій по золотому.

Обізвався на річці лід.
Сутеніють снігів пустині.
Що не ступиш

Загадка

Мовби нам усім на зло,
звідкись літо привело
до пшениці, до зела
сіро-жовтого вола.
Біля броду віл той став:
— Вип’ю річку!
Вип’ю став! —
В

На ялинах білі стріхи
обвисають до землі.
Білка лускає горіхи
в теплому дуплі.

А прудка лисиця скаче,
сніг збиваючи із віт…
Заєць лапки тре і плаче
од морозу зблід.

В зимові дні на стовпчиках,
На вітах, на дахах
Сидять малі горобчики
У сірих піджачках.

Сидіти б їм під стріхами,
Чекати б їм тепла,
Та жаль, що всюди віхола
Поживу

Десь дощ іде –
Не мовкнуть голоси зозуль.
Чи хлопчик я?
Так хочу дохопитися рукою до гнізда,
Де блискавка лежить,
Як вовною обтулена змія.
Десь дощ іде.

Сьогодні за тонким парканом без розцвітає…
І молоді кущі прозоро-чисті,
І вітер лагідний свій повів чистий
В ранкові пахощі вплітає…
Сьогодні за тонким парканом без

Дажбог лякає білі коні,
Бучний табун зими,
З його рожевої долоні
Вогонь проміння барвно гонить
На вогке тло землі.

Зима вже білий стяг підносить,
Підносить стяг

Чуєш,
Осені жовті труби
Намінорили нам розлук?
Знову осінь:
Не любить — любить,
І листини на брук,
на брук.

Можна жити у тундрі,
на Місяці,
Відчуваючи

Сіяє сад, від наморозі білий.
А тихо в нім! Нігде сухий листок
Не шелесне. Ні вітер легкокрилий,
Ні бистрий птах не сколихне гілок.

* * *

Настала ніч. Небес блискучий

Ой, летять, летять сніжинки
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!
Сніг лапатий, сніговій…
Здрастуй, свято — Рік Новий!

Вийшов Дід Мороз з

Кришталева зимонька
В срібнім кожушку!
Ти кругом насипала
Білого сніжку.

Принесла ти радощі
Нашій дітворі:
Гірочка і ковзанка
В кожному дворі!

Кришталева

Сватав мене двічі пан
Воєнний-вельможний;
Сватав мене й хлібороб —
Чоловік заможний;
А я собі удова
Та й тим не журюся,
Поки личко червоніє
Зі всього сьміюся.
Як

Тихо і сонно навколо.
Закришталилась синь.
Загорнулися доли,
Сумерк плющить ліси.

Всі дороги затерті,
Саван стежку прикрив.
Крила срібної смерти
Вниз спустились з

Йшли
Лошата
З вишняку,—
Шум
І шурхіт
В сушняку.
Лошата
Стриножені
Страшенно
Стривожені.

Йти ослиську
Неблизько.
Підсковзнувся
Ослисько.
Підсковзнувся
Ослисько
І голосить:
— Ой, слизько!