Про зиму

Вранці Лесик із воріт
вийшов з свого двору.
Жук біжить за ним услід,
хвіст піднявши вгору.
В небі крутиться сніжок,
і летять сніжинки
на ставок, на бережок,
на стрімку

У лісі мертвому ялинки
ростуть собі на чорнім тлі,
немов не треба їм ні сонця,
ні соків теплої землі…

І творять між снігів молитву:
хай вітер свище угорі,
хай вивірки

Стомившись, буря чорні крила
закинула за чагарі…
Настрахані борсученята
пооживали у норі…

Старі дерева опустили
крислаті крони до землі,
молодняки попіднімали
свої

Над горою над Батневою — ніч,
над горою над Батневою — сон.
Найчистіший в світі перший сніг,
наче мармуровий Аполлон,
між землею й небом напина
срібляні тятиви лір

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться

Як тут гарно: шелест і шерех,
синій іній, і синя вись,
і вогнями дніпровський берег
над кришталем льоду провис.

І нічого більше не видно.
Загубилися ціль і мета.

Лиш

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…

Там, за тополями,
за огорожами,
де

Вже в котрий раз ви не прийшли
До мене в гості, горлице матусю…
Я й досі крилами об землю б’юся,
Об землю, у яку ви відбули.

Не віриться мені, що вас нема –
Веселої, бувало й

Туман сказав:
— Не бачу
Нічого у степах. —
Туман такий ледачий,
Приліг собі на шлях.
Та хльоснув хворостиною
Його малий вівчар,
Туман побіг долиною
І заховався в

Сім рожевих павутинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою мій будинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою, під крутою –
цінь – ці-цінь!

Не вгадаєш під котрою –
цінь –

Сипле сніг-першосніг,
сипле сніг у жовтні.
Привезли снігу міх
чепуристі жовни.

Сипле сніг-першосніг,
снігу по коліна.
По коліна в снігу
мальва королівна.

По

Вітер гілочкою ляскає.
А на гілочці крижинки:
дзень-дзелень!

Дощику-хлопчику,
не крапай, будь ласка,
на мої крижинки зелені.

Ціле літо від Семена
Тільки й чути, тільки й чути:
— Ой, зима, іде страшенна!
Ой, мороз же буде лютий!

— Звідки знаєш ти, Семене?
Січовик за вухом чуха:
— Розумієте, у

А мої дерева
схожі на лева.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

А хто каже: леви,
леви кришталеві.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

Ой випало снігу

Пахне в залі ялинка п’янко,
завітала зима до нас.
Я запрошую, Вас, киянко,
На вечірній святковий вальс.
Воскресають, як щастя, з нами
Буйноцвіття юнацьких літ
І здається,

Сніговиця замела
Всі дороги до села,
Всі дороги і мости —
Ні проїхать, ні пройти.
Лиш гудуть стовпи кругом
Та антени над селом.
Це вони несуть до хат
Телефільми для

В небі місяця окрайчик,
Зіронька іскриться.
Дітям зайчик-побігайчик
Аж до ранку сниться:
То капусти він шукає,
То танцює з ними,
То їм ковдри поправляє
Лапками

Пов’яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.

Повільно на світанні
Бреде він у степах,
Де листячком останнім
Легкий мороз

Сніг шепотить. Він рештки таємниці
зимової дошептує в долині,
на зрубі перша, ще бліда травиця,
потай ворушить висохлі стеблини.

Ключ журавлів трубить ген-ген високо,
немов

Як рельси синню одливають,—
Як навіть сталі холодно!
Як лють лютневую чутно
В промерзлім скреготі трамваю!

Скарбами матового срібла
В підводах блиснули льоди…
О, ні, не