Про зиму

Червоніють в небі зорі,
Наче вишні спілі.
Дід Мороз кладе узори
На шибки спітнілі.

Визирають сонні клени
3 білого замету.
Над оселями антени
Слухають планету.

То не сніжинки
Засипають день.
Сніжинки, ті б —
Давно уже розтали.
То світлі душі
Із моїх пісень.
Із тих пісень,
Яких ще не співала.

То не морози
Дихають на

Повернулися гусоньки рано,
А земля
Ще у біле убрана.
Повернулися гуси додому,
Принесли
З моря краплю солону.
Посідали
І мовчки голосять —
Позмерзали
У ніженьки

То не сніжинки
Засипають день.
Сніжинки, ті б —
Давно уже розтали.
То світлі душі
Із моїх пісень.
Із тих пісень,
Яких ще не співала.

То не морози
Дихають на

Повернулися гусоньки рано,
А земля
Ще у біле убрана.
Повернулися гуси додому,
Принесли
З моря краплю солону.
Посідали
І мовчки голосять —
Позмерзали
У ніженьки

Я заздрю дубові гіллястому,
що на узліссі гордо зріс,
і в книгу спогадів я кластиму
листки пощерблених беріз.

І зачароване природою,
яка згасає восени,
вже серце дише

Морозяні, прозорі ранки.
Над полем сонна благодать.
Розкриті настіж двері ганку,
і ще не хочуть айстри зав’ядать.

Як вийдеш – паморозь на травах,
неначе срібна сивина,
а

Щороку радісно вітаю зиму,
яка спокоєм світиться в очах.
Краса, що влітку нам була незрима
розквітне сріблом по гаях.

І що нам дні тривожні та жагучі,
і ночі запашні, і

Вже променем рожевий ранок
сніги забарвив лебедині.
Покрився намороззю ганок,
і біле срібло в душу рине.

І в згадках дні такі єдині:
в заметах сніжних «полустанок»,
і біг

Ой у лісі лист зів’яв!
Білий сніг у лісі впав
На дубочки молоденькі,
На ялинки зелененькі.

Притрусив сніг доріжки,
Всі горбочки, моріжки.
Біло-біло в лісі стало —

Вдягнувшись тепліше,
морозяним ранком
Мариночка вийшла
і стала на ґанку.
– Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
пухнастим та чистим
блискучим сніжком.

У білім

Сипнула зима наостанку
Сніжинки свої крижані…
Раніше приходять світанки,
Зробилися довшими дні.
А сонечко дужче пригріло, —
Сніжинки розтанули вмить.
…Надворі уже

…Сніг січе безперестанку
– Січень трудиться ізранку!
І мороз не угаває –
Коле голками в лице…
Та ніхто з нас не зважає
Ані трішечки на це!
Ми гартуємося змалку,
І

Мороз всі вікна заплете
Льодком, мов павутинкою.
До нас Снігуронька прийде
З веселою ялинкою.

І рік новий почнеться враз
І з нами привітається.
З нових ялинкових

Пригадай, Мариночко,
Дівчинко мала, —
Отака ж ялиночка
І торік була.

Волохаті гілочки,
Зелені голки,
На вершечку — зірочка,
На гілках —

Вже осипався горіх,
На травицю іній ліг.
Я хотів спинити літо,
Та зчинився буйний вітер.
Я хотів спинити осінь —
Холод вигулькнув з-за сосок,
Я погрітися побіг,
А тим

На грядці, де росте редиска, с
идить якийсь незнаний звір:
на спині в нього чорна миска
і ніжки висунулись з дір.

Та це ж, звичайно, черепаха!
І як вона прийшла сюди?
Ой

Синичка сіла на поміст —
цвірінь, цвірінь, цвірінь! —
і заспівала жартома:
цвірінь, цвірінь, цвірінь!

Насипать солі б їй на хвіст!..
Цвірінь, цвірінь, цвірінь!
Підкравсь

Школярі на гірочці —
в метушні…
А Тарасик журиться при вікні.

Каже він: — Матусенько!
Хочу страх
в діл з гори проїхатись
на санках.

— Ти ж іще малесенький,
ти

– Дум-дзум-дзум! –
дзвенить сопілка
в тихій ранішній імлі:
це прокинулася бджілка
на дубочку у дуплі.

Із дупла, немов із хатки,
вилітають волохатки,
вилітає рій