Про зиму

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки, білі, чисті,
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і

Ой зима, ой зима,
Квіточок вже нема.
Беріжок, моріжок
Прикрив білий сніжок.

Ой зима, ой зима,
А нам горя нема:
Теплі в нас кожушки
Міцні чобітки,
Ще й бабуся

Вже сонце не гріє,
Не жовтіє жито,
Мак не червоніє, –
Тільки мряка сіє
Крізь небесне сито.

Хмароньки нависли
Довкола, довкола, –
Наче сльози, бризки
Дощові

Зайчик в поле поскакав –
Видно пару вушок.
За ним песик – гав-гав-гав! –
Ловить за кожушок.

Але зайчик – скік та скік,
Дав ніженькам знати:
Сюди-туди – скоро втік
До

Надворі душно – духота парить,
Блакитне небо хмуриться, хмарить.
По хмарах ходить грюкіт бентежний:
Спіши додому, будь обережний!
Шукає кожен, де кращі схови:
Кущика – зайчик,

Впала ожеледа
З високого неба, —
Чого ж мені, чого ж мені
До шевчика треба?..

Треба мені, треба
Чобітки пошити,
Щоб по ковзькій ожеледі
До школи ходити.

Впала

Ой став хрущик молотити
Завзяо, завзято —
Один день мав відпочинок,
Другий день мав свято.
А як йому заплатили —
Було грошей густо:
В сій кишені – мов порожньо,
А у

Вже до нас прийшла зима,
Ніде й квіточки нема.
Ой зима, ой зима.
Ніде й квіточки нема.

На зелений моріжок
Вже біленький впав сніжок.
Ой сніжок, ой сніжок,
Вже

Гарні сани, та скривились
На досаду дітворі:
Тільки сядеш — вже й скотились…
Через голову з гори!

В сніг упасти — то не смішки!
А санки гег-ген летять!
І доводиться вже

Два лицарі мертвих, два привиди білих
В сніговій пустелі, кудись без мети,
Несуться на конях в краях омертвілих.
Блищать і синіють навколо льоди.

Блищить і синіє крижане

I
Подивися, матусенько,
Як усюди білесенько,
Як на килим пухкий, білий
Дрібні зіроньки злетілись.

Дозволь, мати, вийти з хати,
З саночками погуляти,
Із горбочка

Ох і любить спать на сонці
Котик наш, муркотик,
Цілий день він на віконці
Гріє свій животик.
Та як мишка зашкребоче,
Котик вже пильнує.
Не заплющить доти очі,
Поки не

Новий рік іде землею
В чистім полі без доріг,
Світить зорі понад нею,
Розсіває срібний сніг.
Новий рік іде горами
У червоних чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь

Ой мороз, який мороз!
Всіх пташок проймає дрож.
Скачуть-плачуть горобці:
— Дайте нам зерна, ців-ців! —
А синички невеличкі
Просять:
— Дайте рукавички! —
Снігурі сидять

Все село в білій куряві, куряві сніговій.
Хто вийти погулять наважиться?
У вікно гляну – мете, лютує буровій,
Білий сад скаржиться.

Скаржиться і скрипить білий сад.
Мерзне

Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.

Вийшла панна — на Вас не схожа цілком,
В атмосфері конвалій.
І

Біжить зайчик по сніжку
У новому кожушку —
Гей, гей, тепленько,
Радується серденько.

Раптом вибіг із хати
Бурко, песик кудлатий.
Гав, гав! Бачить слід —
Буде зайчик

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба

Сніг спадає і скрізь так біло
Ніби тіло
Лебідки білосніжної
Прозорий вітер з біловіт
На цілий світ
Скидає плями дивовижні.

Усе іскриться все кружляє
І ясно

Місяці жду.
Мені без нього лячно.
Сніг забіліє в самотнім саду —
Серце заб’єсь доброзичливо і вдячно.
Пусто і тоскно ніччю в селі.
Я тут чужий і настроєний ворожо.
Дивлюсь