Про зиму

Віхола, віхола
До мороза їхала,
Саночки мальовані,
Снігом напаковані,
Кониками зайчики,
Сірі Побігайчики.
Сани розігналися,
Зайчики злякалися,
Віхола

На вулиці метелиця:
«Гу-гу-гу!»
Біла баба зажурилась
У снігу.

Сидить сама-самісінька,
Мов жива,
Отакенна, здоровенна
Голова.

Заховала свої ноги
У

Розсердилась, розприндилась
В останні дні зима —
Нагнала знову холоду,
Метелицю здійма.

Та хто її злякається?
Прийшов же їй кінець!
Під стріхою вже кублиться
Зухвалий

Вітер плаче, вітер виє,
Дощ осінній дрібно сіє,
Жовкне листя, в’януть квіти,
Скрізь калюжі поналито.
І ніде не видно пташки,
Ані бджілки, ні комашки,
І метеликів нема —

Завелася в нас
надворі
дивна баба снігова:
що не скажеш їй —
повторить,
тільки
сплутає слова!

Каже ніч їй:
— Срібні сни…—
Баба каже:
— Рідний

Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся,
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На

Ой, ду-ду! Ду-ду! Ду-ду!
На ставочку, на льоду
Бідна киця скаче,
Від морозу плаче:

“Ой, мороз пече, пече
Аж у вушках гаряче
Лапки ж мої милі
Зовсім

Зима. І як тут не радіти –
Її давно чекають діти.
І я спішу з морозом, снігом,
Переробляю воду в кригу.
Під снігом спить промерзле груддя,
Воно збирає силу в груддях.
У

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Вже, напевне, п’ятий день
цей осінній дощ іде.

Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.
Хоч би й він
спинився теж,
та куди там — все іде!..
От будильник —

Залетів до мене
у кватирку
з клена під моїм вікном
листок,
щось прошелестів —
і враз притихнув,
ліг на підвіконня —
і мовчок…

Змерз, напевно,
на осіннім

— Сніговику, сніговику,
скажи нам — а навіщо
тобі дали мітлу таку,
яка за тебе вища?

— Я нишком-тишком уночі
сніг підмету з дороги,
щоб діти,
з дому ідучи,
не

– Я народивсь на Рік Новий,
Люблю мороз і сніг,
І тчу я килим зимовий –
Дарунок мій для всіх.
Я холод не послаблюю,
З хурделицями мчу,
Морозом, наче шаблею,
Січу!

Із братом Січнем схожі ми,
Хоча і не близнята.
Без нас не буде і зими,
Як нас без мами й тата.
Зима відходить. Їй сліди
Я замітаю вчасно!
Лечу – туди, біжу – сюди,

Зимовий етюд

Мов пушинки,
Порошинки,
На покрівлі,
На будівлі
Ніжно падають сніжинки,
Так легенько
Б’ються, б’ються,
Так тихенько
В’ються, в’ються

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба

Сіре небо, сіро-біла
низина –

Все кругом заворожила
тишина.

Сіра мла понависала
з верхів гір,

Біла ніч заколисала
весь простір.

Сніг спадає і скрізь так біло
Ніби тіло
Лебідки білосніжної
Прозорий вітер з біловіт
На цілий світ
Скидає плями дивовижні.

Усе іскриться все кружляє
І ясно

Гей, сніжок трясе
Вільно, вільно.
Порівняв усе
Всюди рівно.

Покрив беріжки
Й пагорбочок,
Накрив доріжки
Для саночок.

Линуть саночки
Скорі, скорі,
На них

Вже до нас прийшла зима,
Ніде й квіточки нема.
Ой зима, ой зима.
Ніде й квіточки нема.

На зелений моріжок
Вже біленький впав сніжок.
Ой сніжок, ой сніжок,
Вже