Про життя

Так, немов би я в раю —
любо мені стало.
А чи ж ти не до зірок,
серце, так запрагло?
Ні, я краще лишусь тут,
щоб музики грали,
щоби чара із вином
круг стола

У глупу ніч була мені немила,
дитині, стежка попри цвинтарі.
Я йшов до батька, пастора. Яріла
у щедрім небі зірка до зорі
у глупу ніч.

А вже пізніше, в далечі

То шугне аж на долину,
то над горами двома,
дзвінкокрила, їй ні спину,
ані спокою нема.
І невтримного жадання
рада й радість — ніби тінь,
адже прагнеш ти кохання,
а

(Переклад Миколи Терещенка)

Вовк з лісу якось у село забіг,
Не в гості,— скрута в небораки.
Бач, шкіру він свою беріг:
За ним мисливці гнались, і псарі, й собаки.
У

І сталося! І згуки миролюбі
проллялись краєм, що ураз ожив.
Князівську пару, що з’єдналась в шлюбі,
многоголосий привітав наш спів.
І в людській товщі, в справжній цій рахубі

І
Двоїсте в нас життя: є царство сну,
Межа між тим, що хибно називають
Життям і смертю. В сну є власний світ,
Безмежний обшир дійсності хисткої.
У розвитку своєму дишуть сни,

Коли прадавній
батько всевишній
певною дланню
з хмар кучерявих
благословенні
блискавки сіє,
тоді цілую
край його ризи
з дрожем дитячим
в вірному

Не буде рож — є колючки над яром;
Погасне світло — вдовольнишся жаром;
Не буде шейха й ханаки* — ну що ж:
Здобріємо дзвіницею й зуннаром**.

* Ханак — місце молитви,

Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?

Не ходити нам у парі
В опівнічний час,
Хоч і місяць діє чари,
Й серця жар не згас.

Старить шабля піхви нові,
Душа — груди. В певну мить
Настає пора й любові,
Й серцю

(переклад Максима Рильського)

Хоч я і не пророк,
Та як метелика, що біля свічки в’ється,
Побачу, то мені пророцтво удається:
Обпалить крильця він в найближчий строк.

Я сам в себе уверен,
Я умник из глупцов,
Я маленький Каверин,
Лицейский Молоствов [1].
_____________

День неможливо дневі показати,
Що в муті лиш мутне він відбиває,
I правоти вдягає кожен шати,
I, замість себе, інших він гнуздає.
Тоді устам найліпше є мовчати,
А дух нехай

Щоб фантазій доконати,
самоті себе віддай,
а щоб слави заживати —
межи люди поспішай.
Тільки в людському загалі
ти свою спізнаєш путь.
Справи, в давні дні посталі,

1
Що лишили б нам у світі
ці владарювання ситі,
геть змарнілі мандарини,
що весняною порою,
північ мавши за собою,
річку, зелень, прохолоду,
п’ють, радіють? Спів їх

(Переклад Максима Рильського)

Де згоди доброї в товаришів нема,
До діла братись там дарма,
Бо вийде, далебі, не діло, тільки мука.
Раз якось Лебідь, Рак та Щука

Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревені гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися — й навік заснули.

Не був би соняшним наш зір,
Він не спромігся б сонце зріти;
Була б могута в нас не Бога твір,
Як боже нас могло б огнити?

I що, як міти чи закони
Ти в тисячах книжок найшов,

Померлих збуджено — чи можу спать?
Світ на тиранів став — чи гнутись можу?
Серпа жде колос — жнив не починать?
..Я не дрімаю — терня в моїм ложі.
Щодень сурма мені дзвенить у

Очі, раду мені дайте,
щось кажіть мені чудове,
і приємне і святкове
і так само запитайте.

І мене проймає віра:
за цією яснотою —
ніжне серце й правда щира —
все, що