Про життя

Погасло стомлене світило;
На море спінене вечірній впав туман.
Шуми, шуми, покірливе вітрило,
Хвилюйся під човном, похмурий океан.
Я бачу берег полуденний,
Землі таврійської

О квіти мрій,
Де ваші чари?
Чом, світе мій,
Зайшов за хмари?
Навік погас
Веселий час,
І в самотині,
О чорні тіні,
Лиш бачу вас.
Все заніміле,
Навколо

Час, милий друже, час! душа спочину просить –
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
По часточці буття, а ми усе ждемо
Житейських радощів… І раптом помремо.
Хай щастя нам

Коли для смертного замовкне день труда
І на німі майдани міста
Напівпрозорчаста наляже ніч бліда
І сну крило повіє чисте,
Тоді в самотності, легких не знавши снів,
Тривожної я

Засохлу квітку між листками
Забуту в книзі бачу я;
І ось вже мріями-думками
Душа сповняється моя:

Ти де цвіла? коли? весною?
І чи цвіла там довго ти?
Чиєю зірвана

СТАНЦІЙНИЙ ДОГЛЯДАЧ

Колезький реєстратор,

В поштовій станції диктатор…

Князь Вяземський.

Хто не проклинав станційних доглядачів, хто з ними не лаявся? Хто, в хвилину

Ти не питай, чому думки похмурі
Поміж забав беруть мене в полон?
Чому ходжу постійно у зажурі?
Чому набрид життя солодкий сон?

Ти не питай мене, чому так рано
Я розлюбив

Цариця голосом і зором
Бучний ожвавлювала пир.
Вславляючи всевладну хором,
Визнаючи в ній свій кумир,
Всі тислись до її престолу,
Та враз над чашею з вином
Замислилась вона

Ліцінію, дивись: учвал на колісниці,
Укритий лаврами, в блискучій багряниці,
Бундючно сидячи, Ветулій молодий
До юрб міських летить по вулиці гучній.
Дивись, як перед ним всі спину

На горах Грузії лежить нічна імла;
Шумить Арагва піді мною.
Прилинула печаль і душу сповила,
Печаль, що сповнена тобою,

Тобою – більш ніким… Та, всупереч всьому,
Ніщо не

Невід рибак розстилав над краєм студеного моря,
Хлопчик йому помагав. Отроче, батька покинь!
Інші мережі тебе дожидають і клопоти інші:
Будеш уми уловлять, будеш царям помічник.

Римо, друже повсякденний
І в дозвілля час натхненний,
І в натхненний час труда,
Ти примовкла, заніміла;
Ах, невже ти, дзвінкокрила,
Відлетіла без сліда?

А колись твій

Пробач, мені ще важко осягти,
Що я тебе ревную не по праву.
Мені ти вірна. Чом же любиш ти
Лякати раз у раз мою уяву?
Чом хочеш бути милою для всіх
І кидаєш, закличний і

Учись постерігать прикмети й віщування.
Пастух і хлібороб привчаються зарання,
На небо глянувши в передвечірній час,
Вгадати, що за день чекає завтра нас:
Чи благодатний дощ

ПОСТРІЛ

Стрілялись ми.
Баратинський.
Я поклявся застрелити його за
правом дуелі (за ним лишився
ще мій постріл).
Вечір па бівуаку.

І

Ми стояли в містечку

ІСТОРІЯ СЕЛА ГОРЮХІНА

1830

Коли бог пошле мені читачів, то, можливо, для них цікаво буде дізнатися, яким чином вирішив я написати Історію села Горюхіна. Для цього я мушу дати деякі

В степу життя, сумнім та безбережнім,
Три джерела пробились потайні:
Струм юності із розмахом бентежним
Кипить, біжить у шумі та вогні;
Кастальський струм, натхнення

Рум’яний критику, дотепнику пузатий,
Ти спів наш день при дні ладен на посміх брати
За сум та жалощі. А йди-но, глянь сюди,
Попробуй, може б, нас ти визволив з біди.
Дивись: он

Ту дивну мить я пам’ятаю,
Коли мені з’явилась ти,
Немов святе видіння раю,
Неначе геній красоти.

З тих пір в зажурі безутішній,
В томлінні потаємних мрій
Звучав мені твій

Чи ми щодня не бачим трун.

Сивин дряхліючого світу?

Державін.

Останні пожитки трунаря Адріана Прохорова були звалені на похоронні дроги, і пара худих коненят вчетверте побрела з