Про життя

От коли б я крамничку мав,
Як би весело жив тоді я!
Знаєш, чим би я торгував?
Продавав би людям надії:

“Є надії! Дешевий крам!
За дрібненьку монету срібну
Тих надій я

Грає на площі оркестр духовий,
Музика ллється, наче прибій;
В тому оркестрі всі інструменти
Слухають палички, що в диригента.

Та ось одна дурна труба
Замість “бу-бу” взяла

Сядьмо тепер в міжнародний вагон
І через гори — гайда за кордон.

Там, за кордоном, на першій же станції
Зразу відчуєм, що ми вже у Франції.

Там по-французьки говорять усі,

Чи місяць над Києвом
Сяє так само чудово,
Як сяє над Римом,
А може, й ясніше стократ?
Чи місяць над Києвом —
Місяць той самий,
Що сяє над Римом,
Чи, може, не він

Де ділися феї?
Про них щось давно
Не чутно.
Вони розпрощались, напевне, з землею,
Пішли десь у море, на дно,
Або у небеснім роздолі
Шукають кращої долі.

Що ж мали

В цьому поїзді, погляньте,
Ідуть бідні емігранти.

У емігранта легкий чемоданчик, —
В нім одежина, хліб, померанчик,

З рідного поля вузлик землиці.
Щоб на чужині менше

Колись таки житимуть люди щасливо,
Забудуть про сльози й плачі.
І дуже можливо,
Що діти, малі читачі,
У книжці старій випадково
Натраплять забуте слово
Й спитають

— Скажи, пароплаве, дуже прошу,
Скільки ти можеш везти вантажу?

— Можу я з тисячу взять пасажирів,
Лантухів з вугіллям сотень чотири,
Катер, три шлюпки, троси та крани,
Ну,

А то й таке ще може бути:
Послухайте, якої скрути
Дізнала кома бідолаха,
Коли її школяр-недбаха,
Що, певно, інші мав турботи,
В кінці письмової роботи
Поставив, — ну, а

Велика станція
Порядком радує,
Вона по радіо
Про все нагадує:

“Поїзд такий-то у стільки годин
Рушає з платформи номер один”.

Трапиться поїзду десь

Мелькають вагони один за другим,
Всі чорні-пречорні — везуть вони вугіль.
В одних лиш дверцятках
Біленька цятка —
Цікава мордочка телятка.

Темно надворі, ніч дощовита,
Людей у вагоні битком набито;

Всі потомились — чи сплять, чи куняють,
Діти малі засинають, де знають, —

На чемодані, як не на лаві,
мостять

В ніжних дворах я довго жив,
Гіркую сладость вкусив,
Властям все підданий служив,
Злоє добро іскусив;

Много раз високо сидів,
Много раз бил потуплен,
Много мудрих,

Якщо ти в місті не маєш кутка,
Марш на вокзал і, не бравши квитка,

Йди собі сміло до зали чекання, —
Зможеш ти там перебути до рання.

Всядься на лаві між двох клумаків,
Спи

Вчащають також і дорослі до школи,
У них і канікул немає ніколи.

В тій школі не знайдеш ні класу, ні парти,
А вчитись там — це тобі зовсім не жарти.

Там учні від досвітку аж

А ось вам ізнов рядки невеселі
Про хлопця, що хворий лежить у постелі.

На тумбочці ліки — відвар, аспірин,
А поруч — цукерки й мандарин;
Від різних бід утішає цей плід —
Чи

А трапилась погана справа:
Такий собі школяр-роззява,
Писавши, дужку як відкрив,
Так і забув її закрити.
Від цього б кожен захворів,
Та й дужка почала хворіти, —
І квола

Ой сумно, сумно дітворі
В цьому великому дворі!
А тут же й дерева, і клумби квітучі,
І сонце ллє з неба проміння палюче;
А тут же кругом — аж десять під’їздів,
А тут же вгорі

Мають ремесла свої аромати:
Тістом в пекарні пахне, малята.
Мимо столярні пройдете зрана –
Гостро запахне стружка духмяна.
Лаком і фарбою пахне маляр,
Цеглою – муляр, замазкою

«О дівушко, знай бога,
Не будь ко мні так строга.
Я тя люблю, люб меня,
Я уж твій, ти будь моя».
Дівушка на то глуха,
Схохоталась: «Ха-ха-ха!»

Я к дівушці