Про війну

Є – ніч, облудлива химеро!
А в інший час не смій-таки
вінчати з перлами Гомера
ці передумані думки!

Я вийду сам до тебе в темінь
з охайних сонячних кімнат!
Є – ніж у

Ще буде час – й увійде в моду вірш,
захочуть люде говорити в риму.
Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
пересічно́му зорепіліґріму.

Славетні вчинки стануть за звича́й.
А

Із “Ярмаркові патрети”

Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 p. за «ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния».

З коментарів до

Із “Ярмаркові патрети”

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті
і

Із “Кримінальні сонети”

На розі Кармелітської та Духа
Святого двометровий зимний хлоп
Лежав, Зацвівши оком, як циклом
(античний). Потекла на брук з-під вух.

його

Із “Кримінальні сонети”

Ти заповзеш,нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш

до кабінету, де

Із циклу “Листи в Україну”

Ветерани, що пишуть вірші, скарги,
одаліски, що поночі йдуть на лови,
аноніми, що вкупі становлять черги,
франкмасони, що в’ють павутини

Приспів 1:

На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали.
Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм

Ось іржавого серця останні гудки
мене залізного.
Ось байдужа сльоза й допотопні плітки
тебе первісного.

Ти в сухій халабуді, а тут під дощем
уже не в змозі я…
Це докупи не

А в сльозах, ой, не гарно додому йти…
Приходь до мене в радості
зі спо́кою в принадності.
Ось твій віник. Хату підмети.

Ай, не скигли, як чайка на руїнах моря!
Висохла вода –

З червоної лінії встануть перші слова –
ультимативна форма.
Себто, щось важить твоя голова –
формул розумна норма.
Хоч від наказів твоїх – сказ
голий та екзальтований,
я

Не взнаки́ тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.
Я без

Спимо смиренно ми
в сувоях чорних ґротів
відтворюючи свій дрімучий лик
з слов’ян прадавніх, антів, скіфів, ґотів
меж цего часу аж у найпревік.

Чарівно зо́ряним, ледь

Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку ря́бу примусила зне́стись,
знена́виділа

Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і

Драгуни – дні, драгуни – дні
то по тобі, то по мені!
Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
женуть по снігу, по весні
з обрубком нас у стремені
космічні коні навісні,
годин –

Михайлу Горбачову

Підпалююся на вершині піку
Камінної Трагедії Підніжжя
надхмарно, безсенсорно, сніжно
від іскор…

Останній сірничок без кисню

Вибори
або
Як Петрович став
народним депутатом

День виборів.
В червоному сільрада.
Безлюддя.
Ранок.
Вестибюль.
Вазони.
Акваріум.
Плакат “Вся

Сиґналом до збройного повстання
було вирішено оголосити сніг.
Дубам от-от цвісти…
Останнім
гукав до себе невідомий Кінґ.
Літала мошкара, кусалася.
Було важко падати

Коли б змінився час, а не закон,
який до зашкарублості – первісний,
безсовісно нахабний і зловмисний,
життя б не виставлялося на кон!

Знов “Поділи все – і володарюй!”:
той