Про весну

Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора…
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батиєва гора.

Гнуться клени ніжними колінами,
Чорну хмару сріблять голуби…

Натрудившися у квітні,
Перецвівши у маю,
Йдуть дерева передлітні
В повінь лагідну свою.

Пелюстки зронивши в ноги,
Ждуть у зав’язі вони
Благодатної вологи
З рук

І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і

Дзвенить у зорях небо чисте,
Палає синім льодом шлях.
Неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях.

Як надійшла щаслива доля,
Збудила весняну снагу,
Моя душа, немов

На порозі гість веселий —
Дощ блакитний, весняний…
Хто постелю нам постеле
У світлиці запашній?

Хто під вогке рокотання
Малих крапель по шибках
Нагадає про кохання

Гей, рум’яні мої небокраї,
ви, міста гомінливі кругом!
По країні весна пролітає
і шумить журавлиним крилом.

Пролітає над полем, над гаєм,
сипле квіти з ясного чола.
Їй у

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли

До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що

Десь у веселому краю
Зійшлися у гаю
Ведмідь товстий та волохатий,
Всесвітній пасічник-ласун,
Завзятий Цап-стрибун,
І телепень Осел ухатий,
Дурного розуму невдатний син,

Добрий, о добрий дощ
Над містом грозою зринув…
Нехай хоч на хвилю спочине
Гамір вулиць і площ.
Вікна відкрито, груди…
Дощику, припусти!
І дихають небом люди,
Що падає

Тра-та-та, тра-та-та,
Пішла кицька за кота,
За Кота Котовича,
За Сивка Сивковича.
На весіллі у кота
Була чиста сміхота:
Прийшли кицьки і собачки,
І курочки, й гуси, й

Для тебе завеликий білий світ.
І не бери надсилу.
Ранній березень
іще лютує, хугою мете,
і деренчить ще непритомна бляха,
вітрами шарпана. Іще вікно,
неначе склеп, морозом

Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте: сонечко сміється,
В небі жайворонок в’ється,
В’ється, радісно співає, —
Він весну вам сповіщає!
А весна та

— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із

Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже, (2)

Та шумлять луги дуже.
Та шумить вітер, та шумить дощик —
Нам теє байдуже, (2)

Та нам теє байдуже.
Там на річеньці

Верби навесні — немов човни.
Лаком і смолою трохи пахнуть,
і самі прокурені, пропарені,
мов діжки торішні.

Вербам — радість. Котики зійшли,
як зіходить ластовиння з виду,

Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.

Я піду, як звичайно,

День напина тугі вітрила обважнілі,
Шикує дерева, немов останній бій
Спішить зустріти на передовій,
Коли бійці вже стомлені й спітнілі.

Останній день зими! Він ще в грайливій

Ішов Терешко дорогою,
Ніс кожуха на опашці,
Рушником підпирався
І з Свиридом пострічався.
— Здоров був, Терешку!
— Здоров, був, Свириде!
— Як ти впізнав, що я Свирид?

Рожева квітко! У садку в дівчини
Ти процвітеш, на втіху їй;
Краса, уквітчана в щасливі днини,
Ще ліпша буде — при твоїй.
Настане друге літо — і заграє
Знов сонечка блискучая