Про весну

Как свободу пленник,
Я люблю наш сад;
С каждою весною
Я ему так рад.
Что ни говорите, —
Всем мила весна,
И в саду, и в жизни
Радостна она.
Соловьи щелкают,
Дышит

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

Сизокрилими голубками
У куточках на вустах
Їй спурхнуло щось усмішками —
Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй:

Чудові очі весняної ночі
Так любо з неба землю озирають:
Тебе зробили любощі мізерним,
Вони ж тебе й угору підіймають.

Гілляста липа, на їй соловейко
Понуро стогне, солодко

І знов прийшла весна-красна,
І знов зазеленіло поле,
І розвилась верба рясна…
Чом ти не розцвітаєш, доле?
Чого така ж, як і торік,
Ідеш похила, невесела,
Мов подорожній

«Весна прийшла!
Тепло знайшла!» —
Кричать дівчатка й хлопчики.
«Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!» —
Клопочуться горобчики.

Прибіг дідок,
Зліз на горбок —
У хаті

Я сказав тобі лиш слово —
Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці.
Білі гуси ген за

Стоїть ніч темна весняна,
Квітки благоухають,
І серце, збуджене від сна,
Коханнєм знов лякають.

Котра ж з квіток тих запашних
Обійме знов серденько?
Лілеї мусиш

Стиха серце підмиває
Весняне співаннє.
Задзвони, моя веснянко,
Про любов-коханнє.

Полини, де між квітками
Квітка найпишніша,
Привітай її від мене,
Пісне моя віща!

Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями,

Весна, весна! Яка блакить,
який кругом прозор!
Садками ходить брунькоцвіт,
а в небі — злотозор.

Весна, весна! Який там гон
на крилах вітерка? —
то в вишині біжить, зника

(Уривок із поеми)

Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу

Пришла весна. Как сладостно
Глядеть на божий свет!
И птички все как радостно
Поют весне привет!
Тогда цветут огромные
Леса, сады кругом;
Тогда луга зеленые
Пестреются

Настала масляница — радость —
И нет уж прежней тишины;
Гуляет ветреная младость,
И сокрушаются блины.
           Тогда, в минуты дорогие,
           Глядишь с улыбкой на

У вишневому садочку,
Під вербою, в холодочку,
         Щоб лихо прогнать,
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
         Весілля гулять.
Не було б таких

Чом мертві по плачуть, не стогнуть —
може б, скаргу почув я від тебе хоч раз!
Під білим сіюм твоя могила
і в ній ти з осені лежиш.

Устану — думала — води внесу,
піду на

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли

Іще не скресла крига на Дніпрі,
а вже весни дихання благовісне
в снігах я чую, наче угорі
прозорий крик, крик журавлиний висне.

Іще нема конвалій у гаю,
і гай мовчить у

Гей, рум’яні мої небокраї,
ви, міста гомінливі кругом!
По країні весна пролітає
і шумить журавлиним крилом.

Пролітає над полем, над гаєм,
сипле квіти з ясного чола.
Їй у

Десь у веселому краю
Зійшлися у гаю
Ведмідь товстий та волохатий,
Всесвітній пасічник-ласун,
Завзятий Цап-стрибун,
І телепень Осел ухатий,
Дурного розуму невдатний син,

Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора…
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батиєва гора.

Гнуться клени ніжними колінами,
Чорну хмару сріблять голуби…