Про весну

Чом мертві по плачуть, не стогнуть —
може б, скаргу почув я від тебе хоч раз!
Під білим сіюм твоя могила
і в ній ти з осені лежиш.

Устану — думала — води внесу,
піду на

Чудові очі весняної ночі
Так любо з неба землю озирають:
Тебе зробили любощі мізерним,
Вони ж тебе й угору підіймають.

Гілляста липа, на їй соловейко
Понуро стогне, солодко

(Уривок із поеми)

Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу

У вишневому садочку,
Під вербою, в холодочку,
         Щоб лихо прогнать,
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
         Весілля гулять.
Не було б таких

Розвивається і зеленіє,
І сумує, мов дівча, дуброва;
А над нею сонечко сміється:
Весно молода! бувай здорова!

Соловейку! я тебе вже чую.
Флейтою солодкого співаннє
Хлипне

Пришла весна. Как сладостно
Глядеть на божий свет!
И птички все как радостно
Поют весне привет!
Тогда цветут огромные
Леса, сады кругом;
Тогда луга зеленые
Пестреются

Стиха серце підмиває
Весняне співаннє.
Задзвони, моя веснянко,
Про любов-коханнє.

Полини, де між квітками
Квітка найпишніша,
Привітай її від мене,
Пісне моя віща!

Я сказав тобі лиш слово —
Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці.
Білі гуси ген за

Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями,

Как свободу пленник,
Я люблю наш сад;
С каждою весною
Я ему так рад.
Что ни говорите, —
Всем мила весна,
И в саду, и в жизни
Радостна она.
Соловьи щелкают,
Дышит

Минула ніч, і сонце білогриве
Несе на тросі огненному день,
І блискітки, швидкі та метушливі,
Стрибають на асфальті де-не-де.

Мовчать каштани, стомлені і мляві,
Та ось під

Стоїть ніч темна весняна,
Квітки благоухають,
І серце, збуджене від сна,
Коханнєм знов лякають.

Котра ж з квіток тих запашних
Обійме знов серденько?
Лілеї мусиш

Настала масляница — радость —
И нет уж прежней тишины;
Гуляет ветреная младость,
И сокрушаются блины.
           Тогда, в минуты дорогие,
           Глядишь с улыбкой на

Весна, весна! Яка блакить,
який кругом прозор!
Садками ходить брунькоцвіт,
а в небі — злотозор.

Весна, весна! Який там гон
на крилах вітерка? —
то в вишині біжить, зника

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

Сизокрилими голубками
У куточках на вустах
Їй спурхнуло щось усмішками —
Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй:

Весна за прякою, мов скромна Маргарита,
Схилила стан гнучкий і пісеньки співа.
Проста мелодія, знайомі всім слова,
По-старосвітському одежа вбого зшита.

Він — лицар. На мечі

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний,
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви,

Дзвенить у зорях небо чисте,
Палає синім льодом шлях.
Неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях.

Як надійшла щаслива доля,
Збудила весняну снагу,
Моя душа, немов

До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що

В зелених лаврах, в синій світлотіні,
У сяйві сонця й вишнях у цвіту,
В огні троянд, у моря мерехтінні
Побачить кожен може красоту.

Але от слово провесна приснилось
Мені