Про весну

— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із

Тра-та-та, тра-та-та,
Пішла кицька за кота,
За Кота Котовича,
За Сивка Сивковича.
На весіллі у кота
Була чиста сміхота:
Прийшли кицьки і собачки,
І курочки, й гуси, й

З надвечір’я визирає ніч.
Виповнився, визрів ярий обрій.
Не колишеться.
Не мріє.
Не струмить…
— Добрий вечір!
— Доброго здоров’я!

Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже, (2)

Та шумлять луги дуже.
Та шумить вітер, та шумить дощик —
Нам теє байдуже, (2)

Та нам теє байдуже.
Там на річеньці

Рожева квітко! У садку в дівчини
Ти процвітеш, на втіху їй;
Краса, уквітчана в щасливі днини,
Ще ліпша буде — при твоїй.
Настане друге літо — і заграє
Знов сонечка блискучая

Для тебе завеликий білий світ.
І не бери надсилу.
Ранній березень
іще лютує, хугою мете,
і деренчить ще непритомна бляха,
вітрами шарпана. Іще вікно,
неначе склеп, морозом

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу,

Мій волошковий цвіте
Між золотистих нив,
Тобою квітне літо
І вітер захмелів.

Тобою мріє поле,
Про тебе мріє гай
І сяє голубінню
За житом небокрай.

Тебе зірву

Біліє березовий гай,
Вибілює вітами небо,
Зорею горить небокрай.
Я згадую ніжно про тебе.

Як тільки-но сонце зійде,
У небі дзвенять колокільця,
То жайворон пісню веде,

Йшли у гості сироїжки,
Заросили білі ніжки.
А опеньки їх зустріли,
Обсушили, обігріли.
І в танок пішли раденькі
Сироїжки і опеньки.
Засміявся навіть пень:
— Ой, який

Заголубів барвінок у садах,
Травневе небо теж заголубіло,
Вишнева гілка стала біла-біла —
Розквітла вся на голубих вітрах.

Ти ще в житті своєму не любила,
Та серце б’ється в

Сонце заходить, цілуючи гай,
Квіти кивають йому на добраніч,
Шепчуть, листочки зриваючи на ніч:
— Не покидай, не покидай…

В рідному краї нам долі нема:
Бурі нас нищать,

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

Пильно стежить місяць Лютий
Чи ставок у лід закутий,
Щоб дзвенів, мов скрипка.
Сяють в інеї дерева,
І, неначе кришталева,
Сяє кожна шибка.
— Я заграю вам на лютні
Про

1
Горит и красуется пышное лето;
Все в зелень, и в пурпур, и в злато одето,
Все полною жизнью роскошно цветет.
А там, посмотрите, на ветке крапивной
Уродливый червь,

У місяця Квітня —
Дорога досвітня.
Від хати до хати
Іде до схід сонця
І стука в віконця:
— Пора вже вставати!

У місяця Квітня —
Сорочка новітня.
Бо вміє він

— Бджілко, бджілко, ти куди?
— На луги та у сади
Медовиті й запашні.
Здрастуй, Травню, здрастуй!

Мною Квітень-першоцвіт
Передав тобі привіт,
Тільки хмаркою мені

Що ти, Березню, привіз
Для своїх сестер-беріз?
– Золоті сережки,
Ниток для мережки,
Ще й для кожної — тепла,
Щоб хорошою росла.
Та не тільки для сестер —
Буде тепло

Пахтить, ряхтить, весняно дише
На всю ширінь масна рілля.
Від бруньок тріскається тиша,
Кипить у зелені гілля.
Ляга зернина до зернини
В долоні теплої землі.
І протинають

Ще вчора сніг білів на пагорбі крутому,
Іскрився в променях, вилискував, блищав.
А вітер налетів в пориві весняному
й за ніч на пагорбі той білий сніг злизав.
І диво сталося: між