Про весну

Як налетіли птиці травня,
Загомоніли, завели,
Поцілували очі плавень
І розплескалися в імлі.

І чує травень зойк чаїний,
І журавиний уночі
По-раз-останній у долині

Молила неньку,
Весну раненьку:
“Нене рідная!
Вволи ми волю –
Дай мені долю,
Щоб я зацвіла,
Весь луг скрасила,
Щоби я була,
Як сонце, ясна,
Як зоря,

Марусенька мила
Цвіточки садила,
Водов підливала,
Стихонька співала:
«Ростіть ми, цвіточки,
Райськії діточки;
Ростіть ми весною,
Розвиньтесь красою,
Літом ми

Дожити б до весни, а там – до літа,
А влітку хто ж захоче помирать?!
О, душе, співчуттями не зігріта,
Тобі – грішити, а мені – карать
Себе ж – за всі твої гріхопадіння,

Лесенько!
З березневим святом, донечко!

Хай тебе цілує сонечко
І любовно зігріва,
А вітри недобрих намірів
Щезнуть у пташинім гаморі
І пісень в сімейнім таборі
Хай

І знов, і знов весна… і знов вечірні квіти
В півночі з зорями тихенько гомонять,
І знову явори в долині шелестять,
Росою першою повиті.

І голос літ моїх я чую над собою,
І в

Зіроньки у небі заблищали,
Квіточки в садочку забіліли,
Дівоньки у полі заспівали.

Що на небі зірки,
Що в садочку квітки,
Що між нами дівки.

Що на небі зірка, як

Ходив весною я по квітчаній долині,
За кожним ступнем зілля уроджало сонце.
І я згадав, як по зимі в моїй хатині
Мороз мережками вицвяхує віконце.

Тепера по зимі сиджу в своїй

Смішинка

Буде лис дружити
з нашими курми,
як весна до літа
виїде саньми.

Буде лис картоплю
на вогні пекти,
як возами будуть
по річках плисти.

Що

Зійшли ріки, зійшли ріки –
І сніг не біліє;
Коло млина на долині
Трава зеленіє.

Забіліли вишеньки,
Груші запашнії;
Збираються, гуляються
Дівки молодії;

І на

Під блакиттю весняною
сушить березень поля,
і співає підо мною
очервонена земля.
Був там гроз кривавий подих,
дощ топив людей, звірят, —
та із нурт, із

Я травень — сонця помічник,
я в сонця сонячний двірник,
щоденно вранці на зорі
стрічаю сонце у дворі,
кажу до нього: — В добрий час,
ласкаво просимо до нас!

Я травень —

Хоч земля по-зимовому
ще одягнута в сніги,
та у березні додому
повернулися птахи.

Опустив лелека крила,
шпак кружляє угорі…
Школа двері відчинила:
— Не журіться,

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на

Лічилка

Ечі-печі поза плечі,
їде заєць до малечі.
Трохи їде,
трохи йде.
Десять рік перебреде.

Як під вечір не наспіє —
десь, напевне, моркву

Під вікном моїм,
навпроти,
виростає
живоплотик!

Восени, одної днини,
прут за прутиком
ліщину
посадив я вздовж городця
і весни чекав,
і сонця.

А весною

Після всіх завдань-уроків
на подвір’ї на широкім
граємось,
пісень співаєм, —
непомітно час минає!..
«Вийся-вий, віночку» —
знаєм співаночку,
і про подолянку
любимо

Стали діти у кільце.
В кожного в руках яйце.
Марті випало на славу
розпочати цю забаву,
дуже милу, престару
великодню гру.
Ходить дівчина кільцем
і постукує

По м’яких
вишневих гілках
скаче сонечко,
мов білка, —
весняна пора!
Біля церкви
кроком-ходом,
величальним хороводом
ходить дітвора.

«Грай нам,

Зірвався сніг — до ночі не стихає.
Невже Зима надумала вернутись?
Шпаківню у саду вже так гойдає,
що їй завиграшки й перевернутись.

Шпаки негоду переждуть на вишні,
гукаючи