Про весну

Вдягнулися дерева в синю окидь,
Гіллям знялися в обрій високо.
Квітневий ясен-день зеленоокий
Біжить позагороди вискоком.

Рясніє прозелень лелітно й ладно
І радість нам така,

В День Матері 11 травня 1975

В травневий ранок відкриваю вікна,
Але ж навколо — холод, зимна тьма.
Хоч і буяє яр вишневоквітна,
В моєму серці ще весни нема.

Вона

Хто знає, як народжуються квіти?
Вони народжуються так, як діти,
як діти, б’ються в пуп’янку: на волю!
І пуп’янок здригається від болю.

Які солодкі материнські муки!
Весна

У день народження твого у квітні
В садку твоїм косичиться весна,
Стукочуть до дверей вишневі віті,
Нарцизи заглядають до вікна.

Злинають в далеч за тобою ручки,
І погляди, й

Недільний день народин квітне Олі —
Вродливій нашій і солодкій панні —
Рожевими пелюстками маґнолій,
Чарками чарувальними тюльпанів.

Бажанням квітне день квітневий Олі,
Щоб

Чаровані картинами прослави,
Ми справжні призабули образи:
Горять лататтям дзеркальця заплавин,
Просвічують сережками лози.

На луках золотом яскріє яскір —
Цятками сонця

Ой, музИка гарно грає,
Мило, звучно, дзвінко так,
Півник крилами махає
І дає оркестрі знак.

Вже нявчить тоненько котик,
Грубим басом джміль гуде,
Хрущ бринить не без

Цвітуть квітки барвисті та пахучі.
Цвітуть навкруг, і в парку, і в саду.
Квітками вкриті ліс, поля і кручі,
Колише вітер травку молоду.

Ось пташечка безжурна,

Ось і провесна! Пора нам
На город заглянуть, діти!
Сніг стопився, а з-під нього
Вже сміються перші квіти.

Гляньте! Крокус синьоокий
Розквітає в хуртовину,
А за ним

Химерний березень! —
Раз плаче, раз сміється, —
Посипле дощиком, сніжечком прикрасить,
Несмілим сонечком крізь хмари обізветься,
Засмучених діток розвеселить.

Химерний

І в наше обезлюдніле село,
Й до нашого печального порога
Воно прийшло і радість принесло –
Веснотравневе слово – перемога.
Як зазвучав нечувано майдан
Жіночими тонкими

— Слухай, песику малий,
білосніжна спинка,
чом у тебе хвіст — рудий,
спинка ж —
як пір’їнка?

Пес у відповідь:
Г ав-гав!
Я на річці засмагав:
сам під кущиком

Весна українська зів’яла й пригасла,
спалилась дощенту від літньої спеки…
Мороз прихопив помаранчеві гасла,
й дочасно у вирій зібрались лелеки –
без галасу, тихо… На обрії ж

На травиночки
згори
крапля сонця впала,
ледь торкнулася землі —
і земля заграла!

Я одразу перестав
у садку копати,
до землі на мить припав
нишком біля хати —

Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.

Сипнули бризки золоті:
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на

Моє, моєньке миле, ясне-мі
Спи, золотава вовно,
Летить-леліє літень в ви-со-ті,
Кімната весен повна.
Сотайтесь со-не сот-ні сніжні дні,
Одчиниш двері – літо.
Сичить і сіє

Чи то я недбалий?
Чи то я ледачий?
Оце задали нам
Чотири задачі.
Чотири задачі
Й письмо на додачу.
І вже я навколо
Нічого не бачу.
Та поки списав я
Чотири

I
Лежать, лежать ліси,
пливуть сніги у крайню
Раїну, де над вітром дальня путь.
І гаснуть голоси
граків і вечір витре
З усесвіту історію снігів.

II

З яруги

Березневе небо плаче лицемірними слізьми.
Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
Пережив її, закляту, вже приречений на смерть,
поминальну вип’ю чарку, переповнену ущерть!
Всім,

По оксамиту жовтизна
плямисто розлилася.
Ніхто не відає, не зна,
чи вдалою була весна,
чи тільки потовклася
і в мандри подалася.

На жалюгідному пайку
перелітаю в