Про весну

Біла хмарка, біла,
Як зимою сніг,
Бігла небом, бігла,
Впала на моріг.

Стало хмарці жарко,
На траву лягла…
А воно не хмарка —
Гречка зацвіла.

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Літають ластівки. Диви,
Так розлітались, що аж вітер
Заколихав довкола віти
Та гривки першої трави,
І синьо робиться над світом,
І синьо світяться стави.
Вточило небо

— Проліску, проліску, де ти узявся?
— З-під снігу.
— Нащо так рано на світ показався?
— Дітям на втіху.
— Проліску, проліску, холод надворі.
— Не горе.
— Вітер холодний

Весна. Гриміло. Осипався цвіт.
Стара ріка темніла, мов солом’яна.
Ніщо вже не збиралось у політ
І не була ніяка доля зломана.

Лиш кров текла із Сонця золота
Й лягала спати,

При ополонках крига рихла —
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.

Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче

Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам’ятає.
Пам’ятаю квіти з гаю,
Пам’ятаю — в ліс ходив,
Та найкраще пам’ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки

Розтривожилися кури:
«Куд-кудак! Куд-кудак!»
Почалася щура-буря —
На подвір’ї переляк.

Листя сиплеться із липи,
Стало жовто у дворі,
Дуб жолудики розсипав,
Тяжко

Це поведеш рукав на біле струння —
співзвуччя в райдузі згучить.
Ти — пролісок над горем світу, юна,
блакитна свічкою вночі.
Необережно, на прибої пташка,
крізь день

Розбіглися вчорашні дні неоглядки,
Дарма метлятись назирці за ними.
То краще у садку скопаємо грядки,
Насадимо квіток поміж озимин.

З зарання будем стежити невсипливо
За

Це поведеш рукав на біле струння —
співзвуччя в райдузі згучить.
Ти — пролісок над горем світу, юна,
блакитна свічкою вночі.
Необережно, на прибої пташка,
крізь день

Розтривожилися кури:
«Куд-кудак! Куд-кудак!»
Почалася щура-буря —
На подвір’ї переляк.

Листя сиплеться із липи,
Стало жовто у дворі,
Дуб жолудики розсипав,
Тяжко

При ополонках крига рихла —
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.

Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче

Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам’ятає.
Пам’ятаю квіти з гаю,
Пам’ятаю — в ліс ходив,
Та найкраще пам’ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки

Літають ластівки. Диви,
Так розлітались, що аж вітер
Заколихав довкола віти
Та гривки першої трави,
І синьо робиться над світом,
І синьо світяться стави.
Вточило небо

Біла хмарка, біла,
Як зимою сніг,
Бігла небом, бігла,
Впала на моріг.

Стало хмарці жарко,
На траву лягла…
А воно не хмарка —
Гречка зацвіла.

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Мороз всі вікна заплете
Льодком, мов павутинкою.
До нас Снігуронька прийде
З веселою ялинкою.

І рік новий почнеться враз
І з нами привітається.
З нових ялинкових