Про весну

Зелені свята, весняні свята!
Липовим гіллям замаєна хата,
Липовим гіллям, татарським зіллям,
Чим весна багата.

Під синім небом, ласкавим світом
Земля красує розмаїтим

Біль пересилю, забуду про рани,
твердо на ноги зведусь.
Вийду один із бузкового ранку,
сонцю назустріч піду.
Сили додасть землі прохолода,
вроду поверне срібляста роса.
В

Гай мовчить, в снігу зимовий ранок,
Я під’їхав тихо на коні, —
Вийшла ти на мармуровий ґанок,
Усміхнулась радісно мені.
І поправила ти біле футро
Рухами царівен і

В пухкі, шовкові
Килими падемо
І п’ємо —
П’ємо
Насолоду життя,
Розкошисте пиття.

Тріпотить серце,
Мутніють думи,
А знадвору
Спливають шуми.
–

Дивись, дівчино, – нічка весняна.
Ходім гуляти —
Туди, де сонна річка срібляна —
Роси збивати.

А там сплетуться в тремтінні руки.
І ми, мов діти,
Шептатимем солодкі

Спорожнілі громи,
Відкотили по рейках райдуг,
Блискавиці спалили
У хмарах коріння руде.
Калатає весна
В білі дзвони суцвітнього саду
І на плечах моїх
Оплавляється

А погляд той…
Ще світиться крізь зиму,
А осінь та
І крізь сніги пече,
Бо йде весна
До мене незборимо
Проталинками лагідних очей.

Хай зимно ще
Від поняття —

О ні, не хочу ні Верлена,
ні Мореаса, ні Реньє!
Сьогодні Рильського натхненна
в моїй душі весна встає.
І чую я під гомін міста,
під скрип докучливий пера,
як прокидається

Весняний ранок на землі,
Коли так радісно дзвенить
Освіжене росою поле
І листя, сонцем переткане,
Коли облиті блиском води
Неначе б’ються в срібній сіті,
Накинутій далеким

Висхли, висхли ранні роси,
і не пив я їх.
А тепер… Лежать покоси
на полях пустих.

Будуть роси ще вечірні…
смутно я уп’юсь.
І в степи, степи незмірні
тихо

Цілий день палючий вітер,
Буйний суховій…
Цілий день перед очима
Милий образ твій.

На південнім краї неба
Сріблястий туман…
Ой тумане-безумане,
Сам я

Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! —
Прямо цуцику на лапу.

Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє

Ранньою весною
В нашому садку
Я сама садила
Вишеньку струнку.
I шумить листвою —
Вже така, як я! —
Вiд усiх найкраща
Вишенька моя!

Потепліло; сонце сяє,
Травка зеленіє;
Жайворонок вже сьпіває;
Нагідки й шавлія
Чорнобривці і канупер
Сходять — божі квіти, —
І гріються проти сонця
Босенькиї

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.
Підв’язав, покрутивсь
Зеленастою стрічкою
Чад пахучий розливсь
Понад річкою.
Садом

Проміння злотні пасма стелить
Під грізним натиском весни;
Барвиста синь з височини
Проміння злотні пасма стелить.

Проходять геть зимові сни
І світить день

Іду межею вздовж ріллі —
Бузько назустріч теж межею —
Злякавсь мене – тіка ріллею,
А далі знявся над землею —
Потяг до клуні на селі…
На горбику, мов чуб, трава,
Навколо –

День синіє… в’яне.
Але тане сніг,
І струмки весняні
Топчуть сотні ніг.

Над веселим містом
Мідний молодик,
Крізь габу імлисту
Похилив свій ріг.

Мов світляний

Юний сміх і тихий стогін
В струнах вітів забряжчали.
Ой заплутались дороги
В синьо-сніжному кришталі.

Поле під заметом білим
Стогне, крекче: «Де ти, весно,
Де зелені

В Олени
І в мене —
Гарнесенькі
Клени.
В Олени —
Зелені,
У мене —
Черлені.
Зелені —
Травневі,
Черлені —
Жовтневі.