Про весну

Ти чудова, як вечір весною,
Ти чарівна, як нічка в маю,—
О, з якою гіркою журбою
Я дивлюся на вроду твою!

Як вечірня зоря над горою,
Так твій погляд веселий горить,—
Я

Знов до нас весна прийшла,
Тепле сонечко знайшла.
І в блакитні бережки
Проклада свої стежки.

Приспів:
Ми наробим з папірців
Пароплавів-плавунців.
Хай

Гей! Та доки сумувати?
Доки сліз потоком лить?
Геть же, смутку, з мої хати!
Я веселим хочу жить!
Я для пісні струни строю
На новий, веселий лад.
Своїм співом, сею

«Весно, ти мучиш мене…»
(І. Франко)

Весно! Облудна омано!
Твоє чародійне вино,
Заправлене соком дурману,
Ми щороку, щороку п’ємо.

Ти повінь свою розіллєш,

Первовесни блакить
співа мені, дзвенить.
І кладочку гойда
розкована вода.

Немов тремтюча нитонька
синиччин голосок.
І зошити, і читанка
забуті на часок.

І де я

Край городу вишні білі
Наробили заметілі —
Розметали пелюстки.
Понад луки, понад поле
Поспішають бистрі бджоли
Мед збирати залюбки.

Я беру тоненьку гілку.
А вона: —

Тієї, що у березні,
Нема на річці криженьки.
Кульбабки жовті в березі
Росою миють ніженьки.

Весна дзвенить, весна гуля,
Вкриває листям пагілля.
Весна зими не слухає,

Де проходить березень,
Де хмарки пливуть,
Ластівки у березі
Талу воду п’ють.

Вітер стеле хвилею,
Заліта в двори,
Мчить землею милою
Зграйка дітвори.

Де зима

Журавлики-веселики
Одлинули й нема.
Із рукава метелики
Витрушує зима.

Метеликів ми ловимо,
Стрибаєм, біжимо,
По килиму пуховому
До хати несемо.

Ти знов над хуртовиною
Згадаєшся мені
Червоною калиною
В подільській стороні…

Любов’ю ніжнолонною
Майнеш біля гайка,
Махнеш мені долонею,
Замріяна така…

Ти знов

Ой, заграли музиченьки на горбу,
Аж гуде, так бухка бубон: бу-бу-бу!
Скрипка співом, срібним співом залилась:
«Гей, до нас, веселі, світлі, гей, до нас!
Хто не вміє веселитись —

Ш.

Сміх і щебети, і галас…
Десь із кожного двора
Позбиралась — позбігалась
Для розради дітвора…

Знайдеш, материне око,
Де там дочка, де синок?..
Ввесь

У дворі біля сарая,
Не грубенькі, не тонкі,
Із-під снігу визирають
Три березові кілки.
Хто ввечері вертається,
За ті кілки чіпляється.
Упаде, обтрусить сніг
І,

В любові
я не шукаю дна —
без повороту пірну.
Не мене
розбудила весна —
я розбудив
весну.

Бруньки
за моїм велінням
тихо колишуть синь.
І, падаючи
на

Загадка

Летіли птахи зелені,
сіли спочити на клені.

По десять птахів
на кожну вітку,
Сіли весною,
сидять улітку.

А прийде осінь —
запалить крони,

В теплий вирій
путь далека
пролягла у сизій млі…

А поранений лелека
залишився на землі.
Повертала з поля мати,
принесла його до хати.

Кожен вечір
ми сиділи
з

На поляні
під сосною —
гарно-весело
весною.

Дві сороки
— білобокі
повпирали крила
в боки,

їм на скрипці
коник грає —
вниз і вгору
смик

Молодик
У воді весла
мив золоті.
Весла вимив,
сів на човен.

А той човен
діток повен.
Човен плавав
цілу ніч.
Сонце випливло
навстріч.

Котики вербові
На моїм вікні,
Обрії ранкові
Снилися мені.

Снились матіоли,
Запах полуниць,
Стежечка до школи
Між густих пшениць.

Снились добрі

Гай мовчить, в снігу зимовий ранок,
Я під’їхав тихо на коні, —
Вийшла ти на мармуровий ґанок,
Усміхнулась радісно мені.
І поправила ти біле футро
Рухами царівен і