Про весну

І
Гей, піду на села у веселім марші,
Щоб за плугом взнати, чи поет і я!
Сонце ти гаряче, братику мій старший,
Мабуть, в тім і буде доленька моя!

Як і кожний, буду! В

Я народився разом із весною,
Щоб все живе будить від сну:
І перший пролісочок під сосною,
І пісню в небі голосну.

Усе, що холодом було прибите,
Зігрієм щирості теплом.
Щоб

Раскинулась темным покровом
Безлунная ночь над садами;
Чуть шепчутся юные листья,
А воздух напитан цветами.

Какое-то теплое чувство
Вливается в душу невольно;
И даже на

Тихий ранок наступає
Подивися — угорі
Догоряє, дотліває
Вуглик ранньої зорі.

Вітерець дихнуть не сміє…
Скоро схід забагровіє,
Засміється з далини
Ясне сонечко

На морелі акварелі
Кинула весна.
Зачепила в небі трелі –
Ожила Десна.
Перелиском-переблиском
Риб’ячих забав,
Перегуком-пересвистом
Захмелілих трав,
Комашиним

Сонце в небі плавало,
Темні хмари плавило,
Як торкалось променем вогняним.
І в зеленій ярості
Розпрямились парості,
Викупані дощиком весняним.

Розлилось п’янке

Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.

Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.

І розчистили

— Ото ми на всі сто повеселились!
І “гірко!” вже кричали, й “біс!”, і “браво!”,
І танцювали, і співали, й бились.
Лиш через тиждень розійшлись, їй-право.

Із тостами хилили і без

Я приносив тобі пролісковий злеліяний цвіт,
Я приносив тобі синю весну в гарячих долонях,
І гаїв безгоміння, і світанків безсоння,
І потоки піснів дарував

Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду…
Щедро мені щебетала
Мамина

Край вікна любисток пророста весною,
Тягнеться до сонця голубе стебло.
Зароста стежина ранньою травою,
Де моє кохання вперше розцвіло…
Де моє кохання вперше

Як на серці літо, а в душі весна,
Єсть і в мене пісня, пісня голосна,
Сонячне проміння, дощики рясні
В серці залишили радісні пісні.

Як на серці осінь, а в душі зима,
Серце

Голосом горлиці
серце туркоче –
тремтить, як оголена
гілка в гаю…
О моє бідне,
стурбоване серце,
як зустрічаєш ти
весну свою?

Біле, пругке
моє тіло дівоче

Вже давно перестали морози,
Прошуміли холодні дощі,
Розцвілись винограднії лози,
Зеленіють в садочку кущі.

Стала казкою ніченька ясна,
Голос горлиці чути в саду.
Встань

Тихі води зашуміли,
Розбудила їх весна –
Струни серця забриніли,
Ллється пісня голосна.

Луг співає враз зі мною,
Довгий смуток мій умер –
Все, що марилось зимою,
Хай

Так любо, гарно так, чудово,
Немов навколо рай цвіте!
На волю рветься втішне слово,
Надії слово золоте.

Садки убрались рясно, красно,
А там пташок співучих рій
Стрічає

Світило сонце, й дощ поливсь
На сад, на хати, площі.
Говорить мама: — Подивись,
Сліпий сьогодні дощик.
А я кажу: — Він не сліпий!
Він, певне, бачить, мамо,
Бо нас знайшов

Знову прилину з теплими днями
В травень квітучий, білі садки.
В київських парках рясно-вогнями
Знов запалали сині бузки.
Серце чарує синява неба,
Зникла холодна

Співала пташка на гіллі
Про долю давних днів.
Стелився-слався по землі
Її веселий спів.

Лунала пісня голосна,
Шумів дрімучий ліс…
Співала пісню вся весна,
А вітер

Є у лісі хатка,
Хатка невеличка.
В ній живе-зимує
Чепурна синичка.
Хоч кругом надворі
Холодно, сніжисто,
А у хатці тепло,
Затишно і чисто.
Простирадла з