Про весну

Мороз всі вікна заплете
Льодком, мов павутинкою.
До нас Снігуронька прийде
З веселою ялинкою.

І рік новий почнеться враз
І з нами привітається.
З нових ялинкових

Гей, розлилась по селу і по місту
Повінь зелена з зеленого листу!

Наче у річці весняна вода,
Грає, вирує верба молода.

Зашумували на вулиці клени, –
Вулиця тоне у листі

Ось іде весна ланами,
Перелогами, лісами.
Де не ступить — з-під землі
Лізуть паростки малі.

Як опустить вниз правицю —
Зеленіє скрізь травиця.
Як лівицю підведе —

Під віконцями
На сонці
У весняному саду
У земельку,
Як в постельку,
Я насіннячко кладу.
Сонце, смійся!
Дощик, лийся!
Линьте, краплі, до землі,
Щоб на

1
Була весна. Про сніг колишній
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п’ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам

Недавно ще гула метелиця,
Іще лежить в низинах сніг,
А вже барвінку листя стелеться
Зеленим килимом до ніг.
Воно під снігом і під кригою
Всю зиму зелень берегло
І перше

Одного разу Сонце й Вітер
Посперечались не на жарт:
Хто з них із двох сильніший в світі
І більш за те пошани варт?
Говорить Вітер: — Я суворий,
Я нажену на всіх страхи,
Я

— Чи добра погода? —

Спитала Маринка.
— На синьому небі
Нема ні хмаринки.
Всміхається сонце.
Усе зацвіло.
І ллється у вікна
Весняне тепло.

А люди

Наступила вже весна,
сонячна та світла.
У садочку запашна
яблуня розквітла.

Ми скопали наш садок,
щоб зростала травка,
під бузком, де холодок,
поробили

— Цвінь-цвірінь!
— Добридень, пташко!
— Цвінь-цвірінь!
— Весна прийшла.
Прокидаються комашки
від весняного тепла.
— Цвінь-цвірінь!
Сідай на бильця…
—

Біжить по вулиці струмок.
Навколо сніг прив’яв та змок.
— Весна прийшла! Весна прийшла! —
дзвенить, плескочеться струмок.

Чорніє й тане білий сніг.
Густий туман на землю

Упав, та так невміло, що усі
почули і від подиву уклякли
й повеселіли, що таки упав,
немов цього й чекали тільки… Дивні…

Візьми й на зло їм знову упади,
нехай радіють, як

Дотлівають на дубі торішні листки,
як жар-птиці сумні – дотлівають.
Плачуть в сніг тумани.
Кришталеві струмки
оч пролісками промивають.

Ще царює зима.
І нема вже –

Вже розливи морозного навсоння
Побляклий погляд біллю обілляли —
І білою березою з просоння
У вікнах березніє день білявий.

Відкривши двері навстіжень уранці
Виходимо у світу

Ігор Шкляревський

Уже в полях літає павутина,
уже твоя улюблена долина
немов годинник – велет з далини,
а тінь біля самітньої сосни
не тільки повертається –

Не випадало вибраться до лісу
ції весни… Не пригадаю вже,
як хворостинки у гніздо сороки
несуть, як на старих пеньках
солдатики свої червоні спини
до сонця підставляють… Вже

А дощ іде,
а дощ пряде
нитки свої сріблясті.
І де він тільки упаде,
земля розквітне в щасті.

Співати будуть калюжки
в саду зеленовітім.
Розвіша райдуга стьожки,

Іде біда знов, передновок,
пішло все збіжжя, що у сховок
на засів поля відложив я;
знов задовживсь, дещо купив я,
засіяв зерно се, а нива
пісна… чекай тепер на жнива!

Сиплються квітки із вишні,
мов сніжок у день весни, —
прилітають сни колишні,
вже давно забуті сни.

Тож було квіток немало —
і вночі зв’ялив мороз,
білі квіти

Незамітно прийшла весна,
незамітно й минула,
замовк у лузі соловій,
зозуля мов не кула.

І що було розвилось в цвіт —
се овочем вже стало;
що мало вирости — зросло
і