Про весну

Дуже хвастав Дід Мороз:
«Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь».
Тут з’явилася

Молодая та весела жартовливая весна
Щебетала, виривалась із міцних обіймів сна;
Милувала гай зелений, в нього сиплючи квітки,
Дерева усі гойдала, їх ласкаючи вершки;
В полі білую

Вітаю з Новим Роком
Усе, що молоде!
Нехай бадьорим кроком
Вперед, вперед іде!
Під снігом спить рівнина,
У ріках спить вода,
А наша Україна,
Як панна молода.
Іде

Вже гуляють третю добу,
день і ніч гуляють,
і музики вже втомились,
спочину не мають.

«Пийте, скачте, лебедики!» —
господар мовляє;
часом собі в коло піде,
гучно

Щороку ліс міняє темні шати,
щороку сонце відновляє путь,
щоб золото плескуче розілляти
і в синє плесо серце окунуть.

Я знаю, сорок шостий раз воскресне
сп’яніла вись, і

«Купало» сплів весні вінок
З ромашок, звіробою,
Пустив на зоряний ставок —
За тихою водою.

«Гадай, коханая весна,
Чи любить тебе літо?»
Й подавсь за мріями у снах,

Хто там, хто там за вікном заплакав?
Вухо ловить шум нестримних крапель…
Налетіли з лісу чорні круки,
і дерева заломили руки,
мов синів козачки перед боєм
вийшли в поле

Соняхів огненні бубони,
Міднолист шляхи встеля.
Розігнали тишу буднів
Весілля та й весілля.

Я не хочу свайби тихої,
Хочу так, щоб кожен знав,
Що за милою поїхала
Вся

…А дощ, як просо з лантуха,
Сійнув, сипнув навкіс,
І вигнулася райдуга,
Мов залізничний міст.
У вербах грім відлунює,
І нам здалось на мить:
За річкою-красунею
Десь

В день народження Оксанки
Принесли сусіди санки.
Та на вулиці ще боса
Жовтолиця ходить осінь
І нанизує намисто
З трубочок сухого листя.
А заплакана Оксанка
По дорозі

Вітер весняний співає
Пісню свою золоту…
Вітроньку! Тихо! Благаю!
Яблуні білі в цвіту…

Не розривай їх, не треба!
Знаєш ту казку життя?
Тут десь кінчається небо
І

Пішли сестрички по гриби,
руденький песик з ними.
Туди-сюди, де не ступи,
руденький песик з ними.

Набрали повний козубок,
руденький песик з ними,
маслят, лисичок,

Слізки дощу на листочках,
Крапельки суму весняного…
Десь на вустах у куточках
Стільки спокою незнаного…

Грім по ярах десь розбитий,
Хмари розбіглись ридаючи…
Будем як

Пішли сестрички по гриби,
руденький песик з ними.
Туди-сюди, де не ступи,
руденький песик з ними.

Набрали повний козубок,
руденький песик з ними,
маслят, лисичок,

В день народження Оксанки
Принесли сусіди санки.
Та на вулиці ще боса
Жовтолиця ходить осінь
І нанизує намисто
З трубочок сухого листя.
А заплакана Оксанка
По дорозі

Вітер весняний співає
Пісню свою золоту…
Вітроньку! Тихо! Благаю!
Яблуні білі в цвіту…

Не розривай їх, не треба!
Знаєш ту казку життя?
Тут десь кінчається небо
І

Ще по ярах біліє сніг
І спить озимина,
Та вже з гори струмок побіг, –
До нас прийшла весна.

Землі торкнулася крилом –
Промінням золотим,
І враз повіяло теплом
Над

…Мені приснилася весна
З зеленим шумом і піснями,
Земля, вся квітами рясна,
Й Дніпро з розкішними лугами.

Я чув крізь грати солов’я —
І серце він мені стривожив.
І співом

Сипнула зима наостанку
Сніжинки свої крижані…
Раніше приходять світанки,
Зробилися довшими дні.
А сонечко дужче пригріло, —
Сніжинки розтанули вмить.
…Надворі уже

Чорна злива стояла стіною:
Страшно й сумно було в тій порі!
Та усмішкою ніжноясною
Засміялась Веселка вгорі.

Затремтіла у розпачі злива —
І розсипалась чорна імла…
А