Про весну

Скажи, дитино, правду щиреньку,
Скажи так щиро, як любиш неньку,
Які про щастя скриваеш мрії,
І чим серденько, душа радіє,
І що для тебе мав принаду,
У неньки слові знайдеш

Я люблю веселий ранок
холоднючої зими,
як на двір, на стіни, ґанок
і на шлях за ворітьми

упаде із неба промінь,
дим пов’ється з димарів,
на току підніме гомін
зграя

Над садком зелено-білим
Цілу ніч ворожить місяць
Срібно-тканою імлою.

І до самого світання
Дорогі снуються шовки
Під наметом яблуневим.

З-поза тюля білих хмар
Прозирає просинь яра,
На ріллю, на ліс, на яр
Риза впала.
В річку золота згори
Капле срібло щиродзвонне,
Прилетіли, прибули Жайворони.
Ніжних

Бринять бруньки на днях,
Бринять такою теплою весною,
І пісня жайворонка знову
Мережить шумкою в полях.
Бринять бруньки по днях.

Все небо в синіх прапорах:
(проміння,

Бринить весна,
Хлюпочеться повітря,
І в серце ллється
Пісня голосна.
Ще день, ще два,
І бризне сонця цитра.
Бринить весна,
Бринить весна!

Бринить весна
В

Голубіють ранки… Голубіють роси…
Голубіє осінь у саду…
Скоро коло брами инеї розкосі
На пожовкле листя упадуть.
І самотній вітер пролетить по селах
В пісні невеселій, у

Зійшли сніги, шумить вода,
Весною повіва;
Земля квіточки викида,
Буяє травка молода;
Все мертве ожива.
Веселе сонечко блистить,
Проміння щедро ллє;
Гайок привітно

Продавала первоквіти
Дівчинонька молода,
В неї очи – тепле літо
Ще й хустина голуба.

Заманило місто степ
На панелі чорні…
Ах, знайоме слово неп,
Не знайомий

За вікном голуби
Голубінь,
дерева.
Реготались громи переливно,
А на серці струмки в невідому струну
Витанцьовують сміх синьогривий,
У горі грає сон —
Це весні

Кинь життям журитись марно
І забудь чуття оте,
Глянь, як ввечері палає
Верхогір’я золоте,

Як свавільно море грає
І до берега біжить,
Як бажає ніжна зоря
На блакиті

Капотить із стріх,
Тепле сонечко
Загляда до всіх
У віконечко.
В вишині вночі
Млою сірою
Журавлів ключі
Линуть з вирію…
То несуть вони весну,
Землю будячи від

Молоді пісні — се весняний цвіт,
Подих вітру, зітхання безжурнії,
І розмова небес, тихий шепіт віт,
Пишний усміх і згуки бандурнії…
Молоді пісні — се погідний день,
Радість

Мої думи най будуть дощем по весні,
Теплим подихом щастя за горем…
Ген у далечі в’ються весняні пісні,
І витають, і ллються над морем!..

Мої співи най будять зорю і

Не спиться весні, бо така молода.
В косі золотий молодик-гребінець,
А під ногами отава руда,
Крізь неї блакитний пробивсь пагінець
Проліска:
– Мамо, я змерз, я

Гроза шматує блискавками ніч,
Товче її, немов соломотряс.
Кошлату бурку не скидає з пліч
Вже третій тиждень громовий Кавказ.
Пишноти сонця, срібний бенкет зір –
Залиті

Дуже хвастав Дід Мороз:
«Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь».
Тут з’явилася

Гість-веснянка! Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Ранком
Цвіте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залізних
В блакитній пісні
Розстеляю і

Молодая та весела жартовливая весна
Щебетала, виривалась із міцних обіймів сна;
Милувала гай зелений, в нього сиплючи квітки,
Дерева усі гойдала, їх ласкаючи вершки;
В полі білую

Вітаю з Новим Роком
Усе, що молоде!
Нехай бадьорим кроком
Вперед, вперед іде!
Під снігом спить рівнина,
У ріках спить вода,
А наша Україна,
Як панна молода.
Іде