Про весну

Квіти! О, вітайте, квіти,
Ви весни найкращі діти!
По снігах і хуртовині
Мир віщуєте людині.

Ледви вкрили ви леваду,
Серденько найшло розраду.
Чар принесли ви з собою,

Весна, весна весела
Прийшла в міста і села
В зеленому вбранні,
Її вітають люди,
Її шанують всюди.
Хвала, хвала весні!

Ген трактор землю крає,
Сівалка

Гей, підемо вранці на росистий луг;
там то бджіл музика, там жужжання мух!..
Сверщиків капеля та пташат тих спів,
що понаплітали з соняшних країв…
Квіточок багато, повен гай і

Любов моя несміла,
Ранковий чистий цвіте,
В саду черемху білу
Зламав весняний вітер.

Вона додолу впала,
Мені завдавши муки.
Гілки її ламали
Чужі, холодні

Я нап’юся вітру польового.
Досить горя, болю і плачу.
І до неба, неба голубого,
На весняних крилах полечу.

Будуть ще світанки малинові,
Хороводи яблунь у саду…
Дуже

Цвітуть в Тернополі сади,
Запахло серце цвітом.
І у дівчат – куди піти –
Блакиттю очі світять.
Блукає пісня в тихий час
Над озером спокійним,
І ходить пісня поміж нас –

Все село в білій куряві, куряві сніговій.
Хто вийти погулять наважиться?
У вікно гляну – мете, лютує буровій,
Білий сад скаржиться.

Скаржиться і скрипить білий сад.
Мерзне

Ластівочко мила,
Де хочеш літати?
Чи тобі не шкода
Ггніздечко лишати?

– Шкода милий хлопче,
Але що чинити?
Як зима настане,
Тяжко буде жити.

– Путь тобі

Дзвіночки дзвонять дрібно,
Дзвіночки при санках —
Як біло, як біло-срібно
Прослався рівний шлях.

Саночки линуть сміло,
У птаха взяли лет,
Як біло, біло-срібно

Сніжний пух, білий пух
Від сонечка тане;
Зими дух, блідий дух
Вже більше не встане.

Промені запечуть –
Пропадуть морози,
І зимі потечуть
По личеньку

Ходить, ходить зима гаєм – Білосніжка,
Килимочки простеляє по доріжках.

Беріз коси стрічечками заплітає,
По ярочках з потічками розмовляє.

Ходить, ходить зима в полі –

Сьогодні перше число мая
перше мая
веселий день молодої весни.
Всі сквери й парки залюднені вдень
а ввечері відчиняться сади.
Я чую вибухи фейєрверків
і звідкісь плинуть

Все раніше ясне сонце
На свій шлях виходить,
Все тепліше по віконцях
Проміннячком водить.
Щораз довше огріває
Замерзлу земельку —
Всміхається, обіцяє
Пору веселеньку.

Дзвонить, грає срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої

У садах, у час квітневий,
Скрізь біліє цвіт вишневий,
На яблунях – рожевіє,
Всі квіточки сонце гріє.
Сонце гріє, дощик росить,
Бджілка з квіту медок носить.
Ніженьками пил

Ой літечко, літо, квітами увито,
Де ступиш ногою – золотиться жито.

Золотиться жито, сади дозрівають,
Пташечки щебечуть і діти гуляють.

Ой літечко, літо, пахуче,

Хоч спохмурніє небо весняне.
Хоч обіллється дощем рясним,
А тільки сонце з туману гляне —
І вже веселка цвіте над ним.

Знов веселково сіяють квіти
На чисто вмитій дощем

Затихла буря, заблисло сонце,
Позолотило кожне віконце.
Пташки з гніздечок повилітали,
По всіх садочках защебетали.
В дощових краплях блищить земленька,
Дрібно ще росить

Жовкнуть трави в полі,
Квіти у ліску,
Облітає листя
Із дерев в садку.

Сумно вітер виє,
Гілочки лама,
Плачуть хмари сиві —
Сонечка нема.

І пташок не чути
В

Пішов Юрчик у гайок –
Сунички збирає,
Аж горня на землю – гоп! –
Вушко відпадає…

Покрутивсь сюди-туди –
Що йому робити?
Ой чи буде, чи не буде
Бабуся