Про весну

Як бурулька плаче —
то весна надворі.
Як роса заплаче —
то вже ранок скоро.
Як заплаче дощик —
трави підростають.

А навіщо хлопчик
плаче, —
я не знаю…

Зірка не спить
у моєму вікні.
Зірці — не спиться
Не спиться й мені.

Що я для неї?
А бачиш, зі мною
зірка сумує
теж за весною…

Хочеться зірці
терпкої

Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й

Вже небо
пахне голубим,
міняють кору
сині сосни,
куйовдять пір’я,
щоб обсохло,
на підвіконнях голуби.

3 яєчка теплого
у світ
пташа прокльовує

Ти прокинься рано-рано,
лиш над містом сонце встане
привітайся з ластівками,
з кожним променем ласкавим

Сам гарнесенько умийся,
сам швиденько одягнися,
підійди до тата й

– Я у весни – останній місяць.
Її я славлю, як поет.
І, мов художник-живописець,
Малюю травами портрет.
Ще й покриваю ніжним цвітом
Закучерявлені сади,
Щоб працьовиті

Дзюню моя зірко,
Моє сонце раннє,
Нарікаю гірко,
Гірко дорікаю —
Та прости коханнє,
Жаль великий маю!

Ти мені пропала,
Пташко моя мила,
Тай на крила взяла

Розцвилися вишні,
Розцвилися пишні
В садочку, — гей-гей!
Весна зеленіє,
Бо сонце вже гріє —
Вернувся вірей,
Вже ластівка шлеться,
Все скаче, сміється,
Всім личко

Сьогодні Киця встигла зранку
Поїсти рибки і сметанки,
Водички чистої напитись
І заходилась чепуритись.
Вона собі помила ротик
Антени-вуса і животик,
Чорнявий носик, гострі

Що вище сонце – довші дні.
Зима ховається в барлогу,
А я сестрі своїй весні
Встеляю травами дорогу.
Ще не прокинувсь ліс від сну,
Ще ручаї стежки вивчають,
А вже берізоньки

Вже, напевне, п’ятий день
цей осінній дощ іде.

Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.
Хоч би й він
спинився теж,
та куди там — все іде!..
От будильник —

Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.

Тільки
чорний сом

Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.

Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.

По жмені ластовиння
весна дарує

Навколо —
де не глянь! —
стоїть весна така,
що навіть зацвіла
мітла сніговика!..

Лише за ніч
розквітнув сад,
казковий, тихий, чистий,
і на гілках дерев роса
веселкою повисла.

А вранці
ніжний дощ проливсь
на землю зеленаву
і повінь квітів

Вічно весни повертають,
В гаю маї розцвітають,
Як загріє сонця луч —
Буявіє жито яре,
По-під небо, по-над хмари
Грає журавлиний ключ.

І кого весна цілує,
Личко рожами

Все у зелені довкола:
Пасовище і поле.
Мчать струмочки до ріки,
Ліплять гнізда ластівки.
І в сороки новина,
Сповіщає всіх вона:
Наближається ВЕСНА!

Все раніше ясне сонце
На свій шлях виходить,
Все тепліше по віконцях
Проміннячком водить.
Щораз довше огріває
Замерзлу земельку —
Всміхається, обіцяє
Пору веселеньку.

Що це? Що так зашуміло,
Зашуміло, забриніло
Півсмерком в густім саді? —

Що це? Що це? — О, вже знаю,
Пробудились, вилітають
З сну гуртом гучним хрущі!

Як лиш май

Від Дунаю — моря віє
Вітерець теплом —

І щебече рід крилатий
По кущах гуртом.

Блиск сонейка заливає
Гори і площінь —

Звідусіль спів долітає:
“Тінь — цвірінь,