Про весну

Гомін, гомін на селі:
Співи, гуки з пересварками,
Легко пара од землі
Лине, в’ється в небо хмарками.

Б’ють в ковадла ковалі,
Ладять сохи, ладять борони;
Гомін, гомін на

Під зорями весна ще буде спати,
Ще місто мла вкриватиме густа,
А ми до церкви підем привітати, –
Воскреслого Христа!

Приспів:

Співаймо, друзі, в великоднім колі,

І
Поле. Гай. Синіють луки.
Манить погляд небосхил.
Як музично грають звуки
Над розливом творчих сил.

Світ палає. Мир тріпоче.
Десь ударив перший грім!
Небо гімнами

Як ріка зламала кригу,
В берег вдарила з розбігу —
Без вітрила, без весла
Припливла в човні весна.
Місяць березень до неї
Йде в березовій алеї.
Каже:
— Вибач, що не

Як зібралися музики,
Взувсь ведмідь у черевики,
Туго підв’язався
Ще й у боки взявся.

А цвіркун і дві бджоли
Гопака йому втяли —
Музика ж троїста!..
Глянь на

Степ. Спадає, мов полуда,
Ночі тьмяная китайка.
Над квітками білогруда
Плаче чайка.

Світ!.. В повітрі ллється легко
Жайворонків спів натхненний.
Сяє, сходить десь

Розтали вже слова останні
– (той дим розтання на пероні)…
Свічки червонії каштани
до сонця палять; чути: дзвонять
в селі далекому за лугом —
там дівчина-весна задумна
іде,

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І

Росте в саду веселиця,
На вітрі листя стелиться,
На кожній гілці ягідка,
Що ягідка, то й загадка —
Цяцькована, мудрована,
У кісточці захована.
Зриваю всім по ягідці,

Навколо —
де не глянь! —
стоїть весна така,
що навіть зацвіла
мітла сніговика!..

У куточку під парканом
Сніг біліє — там зима!
А де сонечко дістане,
Снігу й крапельки нема.
Там вже травка зеленіє
Й сині проліски цвітуть,
Черв’ячок вже землю риє,
А

Вічно весни повертають,
В гаю маї розцвітають,
Як загріє сонця луч —
Буявіє жито яре,
По-під небо, по-над хмари
Грає журавлиний ключ.

І кого весна цілує,
Личко рожами

Виграва сопілонька
У ліску,
Красується зємленька
У вінку.
Вітерець пустуючи
Шамотить,
Молодеє листячко
Мерехтить.
А у полі житечка
Оксамит,
А над полем —

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору.

Тут дітки маленькі,
Гуляти раденькі,
У них голосочки,
Як срібні дзвіночки.

Дзюню моя зірко,
Моє сонце раннє,
Нарікаю гірко,
Гірко дорікаю —
Та прости коханнє,
Жаль великий маю!

Ти мені пропала,
Пташко моя мила,
Тай на крила взяла

Весна моя несла печаль
На шлюб до Дзюні в гості —
Та спотикнулася на жаль
На калиновім мості…

В гаю, де виливсь той нектар,
Зелені листя зжовкли,
Весна запала в сон на

Вже небо
пахне голубим,
міняють кору
сині сосни,
куйовдять пір’я,
щоб обсохло,
на підвіконнях голуби.

3 яєчка теплого
у світ
пташа прокльовує

Вже, напевне, п’ятий день
цей осінній дощ іде.

Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.
Хоч би й він
спинився теж,
та куди там — все іде!..
От будильник —

Грати коломийки грай,
В коломийці щастя-рай,
Молодість і туга —
Грай мельодіє шумна,
Погуляєм, бо весна
Вже не буде друга!

Гей вставайте всі у ряд,
Ми вперед, дівчата

Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й