Про весну

О, знову музика –
ґраційних
білооких
конвалій.

Зелену радість їх я розумію,
Тільки
Не можу перекласти на слова,
Загнати в огорожі
старих понять.

Хто

Нарядившись у квіти й любисток, весна веселилась.
Солов’єм щебетала, і маяли коси дощів.
Семибарвна веселка у косах, мов бинда, світилась —
Семибарвна вістунка любові і радісних

Не води весняні, а музика флейти розлита,
а музика флейти синіє у чорних лугах.
І в чорних полях зеленіє, напевне, не жито,
а віща жага. Невмируща весняна жага.

Та ще зеленіє

В перший місяць весни стань на чистий рушник дороги
і грудьми припади до грудей березневих вітрів.
Подивися, як зірка за дуб зачепилася рогом,
і послухай, як думка заборсалась в

Був сад, як на дитячому малюнку:
відсутність найпростіших перспектив,
і фарб аляпувата неохайність,
і обрію близька горизонталь.
Кора дерев напівзабуто пахла
фіялками і

Весна зіткала вчора гобелен
у лузі — з трав, із квітів, з верболозів.
Зіткала вітер і зіткала клен,
грози зіткала молоді погрози.

Не відпочивши, вдосвіта весна
сьогодні знов

Черничка-ніч запалить свічі
весняних воскових беріз.
Зимі подивиться у вічі,
що повні сліз, останніх сліз.

Розстеле зоряну хустину,
розкрає чорний хліб землі
і стане

Конвалії цвітуть у молодій траві,
тремтить роса на вічках дзвонів білих.
І зацвіла весна у мене в голові,
і в почуттях, і в мріях повесніло.

Метафори весни, гіперболи її!
Так

Що ластівка у небі написала
крилом — достоту пушкінським пером?
Що розчерком крила намалювала
на хмарі, що біліє над селом?

Від бога даним хистом блискавичним,
що криє ум

Грає сонце промінцями,
Білий сніг стає струмками,
І, співаючи, струмки
Шлях знаходять до ріки.

Річка ширшою стає,
В річці сонце устає,
Біля сонця риболов
Тягне

Весна, весна!
Листям зелена, квітами рясна,
Усміхнена, весела, голосна.

Кинь тугу, кинь!
Лиши у хаті сірі думи,
А сам, як ці весняні шуми,
Як вітер полем, линь,

Ми любимо весну,
зелену, чудесну,
грімницю у тучі,
і дощик співучий,
і луки широкі,
і ріки глибокі,
і поле веселе,
і рідні оселі,
і цвіт у маю –
всю землю

Буває — тужу за тобою,
Як тужать квіти по весні,
Як тужать ті листки дрібні,
Коли осінньою порою
Летять у світ, бліді, сухі, —
Такою тихою тугою,
Буває, тужу за

Грім гуркоче навкруги,
Хмара дощ несе в луги.
Лийся, дощику, навкруг —
На поля,
Баштан
І луг.
Лийся, лийся над травою,
Молодою,
Запашною,
Лийся, лийся

Взимку лагодив цапок
Віз, і борону, й плужок.
В квітні виорав цапок
Огородець і ланок.
Та й засіяв лан цапок
Для цапихи і діток.
А цапиха і дітки
Садять цапу огірки.

Звелися ріки і лугами
Блакитно простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п’ють.

Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить

Дощик теплий, дощик синій
Цілий день співав в долині.
І під цей весняний спів
У долині луг зацвів.
В лузі повно квіточок
І маленьких діточок.

Весна, весна, година мила,
Як гарно ти, як пишно ти
Долини, гори звеселила,
Скрізь-скрізь розкинула квіти:
Усе кругом зазеленіло!
Чого ж очам моїм не мило
Дивитися на

Весняний вітер віє листям ржавим.
Снує туман. Земля стопила сніг.
Чому ж Ви там, за брамою Варшави,
Чий брук співа під кроком ніжних ніг?

Чому ж Ви там? І тут хвилясті

І от ти знов встаєш в останнім світлі,
Як день цей справжня і немилосердна.

Той самий простір і та сама даль,
І вітер той же, з перед тисячоліття.
Непевний квітень ледве