Про весну

Ледве-но співом залився
Жайворон перший на сонці,
Пролісок милий розкрився
У золотій оболонці.

Я

Квітонько, рано зійшла ти!
Віє ще хуга зимова,

Дні пожадані,
ось ви і знов:
сонце весняне,
гомін дібров.

І швидкоплинні
води шумлять.
Що це — долини?
Луки ряхтять?

Свіжістю віє
з синіх небес,
став

Снігами землю вкрито,
напевне, ще не час,
аби весняні квіти
аби весняні квіти
порадували нас.

Убоге сонце всує
проглянуло — дарма:
і ластівка менжує,
і ластівка

О, як яріє
Весь світ навкруг!
Як сяє сонце,
Як мріє луг!

Квітує кожне
Живе стебло,
Пташиним співом
Ліс облягло.

Блаженна радість —
Сердець єство!
О

Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні!
Барвисті квіти по всіх лугах,
Пташині хори по всіх гаях,
І в кожнім серці радість, весна:
О земле, сонце, любов

На взгір’ї грядку
обліг моріг,
бринять дзвіночки,
неначе сніг.
Вже жар шафрану
чарує сад,
крутіший крові
цвіте смарагд.
Первоцвіт гордий
з своїх

Ну і дощище — плющить, аж пищить,
Хлюпа надворі, в вікно порощить.

Люди сидять по домівках,— нікому
Носа не хочеться виткнути з дому…

А я йду гуляти — не страшно

Як жалко, що весна моя скінчилась
I книга юності навік закрилась!
Та пташечка, що молодістю зветься,
Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

Чудовий нині день: не холод, не жара…
Змиває хмарка пил з квітчастого бугра.
Троянди жовтої сусіда, соловейко,
Гукає потай нам, що випити пора.

Ось піала і жбан — візьми, моя кохана!
Танцюй у квітнику, тепер пора весняна!
Бо не одну таку, як ти, місяцевиду
Час перетворював і в піалу, і в жбана!

У час, коли роса тюльпан укриє сиво
Й фіалка хилиться, трави таємне диво,
Як любо глянути на пуп’янок зелений,
Що зборочки свої підтикує дбайливо!

Тюльпанам весняним дощ обмиває лиця.
Встань, бо прийшла пора й тобі опохмелиться!
Спіши на зіллячко весняне надивиться,
Бо завтра й на тобі підійметься травиця!

Весна у квітні встала зрання:
— Ану, почнімо прибирання! —
Пішла вона в ліси й садки,
Заглянула в усі кутки.

Тут вітерець прибіг поспішно,
Здмухнув вже листячко

А хто з вас знає, діти,
Чи скоро буде літо?
Бурчить ведмідь в барлозі:
— Вже їде десь на возі! —

Їжак на те ведмедю:
— Ні, на велосипеді! —
Кричать зайці вухаті:
—

Уже весна зеленая
Настала нам, веселая,
О, то радiсть велика
Кожного чоловiка.
Уже сонце тепленькое
Зiгрiває маленькое
Зерно, квiти i траву,
Вилудить всю

Прот з Пилипом добрі друзі
У веселощах і в тузі.
Чи весілля, чи робота —
Вже Пилип гукає Прота.

Він не кине друга зроду
За найбільшу нагороду.
А як трапиться

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний
До тебе в віконце, –
Озвись на привіт весняний.
Олесю, серденько,
Співай веселенько!
Весняного ранку
Співай, моя люба,

Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Так під промінням сонечка ясним
Розцвітає первісточка біла.

Не дивуйтесь, що думи

Знов весна і знов надії
В серці хворім оживають,
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.

Весна красна! любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю

Я сидів на весіллі
серед поважних молодиків —
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип від горілки й співу,
а та в котрий вже раз переконувала присутніх,
що не така вже й