Про Україну

Он повзе мурашка,
Ось хлюпоче річка.
Не зривай ромашку,
Не топчи травичку.

В зелені діброва,
В китицях ліщина.
Глянь, яка чудова
Наша Україна.

Журавлі над

КАПЕЛЮХ

Кіндрат
Купив
Капелюх.

Капелюх
Кіндрату
До вух!

* * *

КРІП

Прокіп
Сіяв кріп.
Нащо Прокопу

Синя річко Здвиж,
Ти куди біжиш? —
Річка Здвиж сміється,
Між полями в’ється.
— Шлях мій через поле
Аж у Чорне море!

Наша Варка —
Господарка,
Помічниця, квітникарка.
У саду, біля криниці,
Висіває чорнобривці.

У росі, немов намисто,
Під вікном у нас любисток.
Цей любисток мама любить,
Бо його садила Люба.
І садила, й доглядала,
Із відерця поливала.

— Жайвір, жайвір, жайворина,
Чи у тебе є хатина?
— Серед жита є хатина,
Там живе моя родина.
Понад полем я літаю,
Пісню житечку співаю.

Хмарка плаче:
Крап-крап-крап.
– Козлик скаче:
Трап-трап-трап.

Козлик скаче
По мосту:
— Я під дощиком
Росту!

Барвіночку синьоокий,
Постелися на всі боки:
До травиці, до росиці,
До глибокої криниці.

Постелися по стежині,
Де бузки квітують сині,
Де ступає перші кроки
Наш

Малі моржі
Взяли ножі.
Старі моржі
Печуть коржі.

А морженятко
Взяло корженятко,
Несе до моржихи:
— На, матусю, їж!

Де росла травичка,
Снігу намело.
Там, де бігла річка,
Лід — прозоре скло.

Де було стернище,
Там стоять скирти.
Тільки вітер свище,
Сніг іде густий!

По леваді, по стежині
Мчу на конику-лозині:
То як зайчик-промінець,
То мов коник-стрибунець.
То як справжній лошачок –
Скік-скок, скік-скок!

У бабці Олі
Квітів доволі.

Пишні троянди
Біля веранди.

Коло криниці
Рясні чорнобривці.

Там, де стежини,
Айстри й жоржини.

Скрізь біля хати –
Пахощі

А вусанчик-колосок
Подає свій голосок:
Росо, росо, росянице,
Зароси усю пшеницю,
Колосочки наливай,
Звесели наш рідний край!

Наш когутик-співунець
В поле вивів тракторець.

Нивку рано заорав,
Рівно борозну поклав.

Кажуть люди: – Молодець,
Будеш мати свій хлібець!

У ставочку лин
Зробив собі млин.
Меле день при дні
Воду на млині.

— Добрий день! — Сказали коні.
— Добрий день! — Сказали поні.
— Де були? — Спитали коні.
— В дитсадку,— Сказали поні.

— Де були? —
Спитали коні.
— В дитсадку, —
Сказали

Пляшева… Сюди скликає нас живий дзвін героїчної купини — острів Журавлиха. Скликає — схилити пам’ять перед безсмертям лицарів козацької слави і, низько схилившись, пробачитися, що так

Моя родина — Україна,
Нащадки славного Дніпра.
Сідлаймо долю —
Та на волю
Пора нам, вершники, пора.

Єднає нас, браття,
Козацьке завзяття,
Любов’ю окрилює груди.
Бо

Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не виставляй любові, як плакат
Заколоси хоч клаптичок єдиний —
Вона відплатить синові стократ.

Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не мікрофонь себе

Поет і кат,
Безсмертя й смерть,
Камінним холодом зустрілись,
Ножами погляди схрестились,
Ненавистю налиті вщерть.
Ну, що стоїш?
Проси пощади!
Забудь, що предки —