Про Україну

Квапливо поїзд десь прогримотів,
Гудуть дроти надвищених напруг,
І цвіркунами ніч дзвенить навкруг,
І ти вслухаєшся у дивний цей мотив.

І чуєш: звір дріма у лігві потайнім
І

Гойднеться день і за гаями згине,
Насуне морок з-над морських низин,
Позеленіє неба плесо синє
Й вечірніх тіней потемніє синь.

Десь диха степ духм’яно і стовпами
Тонкі тополі

Курантів замовкає тоскний хрип
І туркіт горлиці в розколині бійниці,
І кронам довисотніх гордих лип
Досвітній сон медово й мирно сниться.

Натхненна ґотика прадавнього

Мабуть, неба лагода бузкова
Не загасить дику охру скель,
Так оце ти, Африко казкова,
Видихаєш перегар пустель!

І торощиш тлумище зухвале —
Хвиль правічних невгамовний

Лементує мева над лиманом —
Чуєш, наче ридма птах рида.
Вересневим вже кінець оманам,
Глянь — рідіє осока руда

На заплавних прибережних багнах,
Вже на пальцях полічити

Вузькі алеї й нагробки — впритул.
Старого цвинтаря планована тіснота.
За мурами не чути міста гул,
А тут лише одна дошкульна нота

Бринить на серці, наче на струні,
І крає

Ще повні сонця линуть над майданом
Високі вікна велетнів стрімких.
Здається, й ми здіймемось і розтанем
Ген там, де місяця мосяжний ріг

Трубітиме кінець небесним ловам,
Аж

Навік завмерли брови в спогаді суворім,
Руці вже не виводить дивне дійство слів,
Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим
Про Київ рідний і такий же рідний Львів.

Вже Вам не

Двоякісне перо — стилет і стилос —
Навіки випало з поета мертвих рук.
Невже ж цим звершилось і завершилось —
Могила, нагробок і тихий Баунд Брук?

Й остання пільга і остання

Кіннотникам армії УНР присвячую

І

Пригадай, як чіткими четвірками
Шикувалася сотня наскоро,
Як назустріч летів нам
Того вітру тривожного спів —
Не пахким

(в сьому річницю смерти)

Ні, не вінків — сердець було б замало!
Могила — трав’янисте покривало,
Плита стоїть надгробна прямокутна
Й лиця подоба до плити прикута.

І
Мільйонам душ і рук, що сіяли й орали,
Копали руди і варили сталь,
Не вчені, не політики, не генерали, —
Поет-співець державотворцем став.

Це він своїм полум’яним

Сію дитині
В серденьку ласку.
Сійся-родися,
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе,—
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго

Скоромовка

В очереті — черепаха.
З очерету чапля-птаха
Чапу-чапу до води:
— Черепахо! Йди сюди!
Вже тут сонце не пече,
Чиста річечка тече!..

Скоромовка

Флокси, флокси
На фланелі –
Фартушок
Зацвів у Нелі.

Із шифону
Шарфик в Галочки,
А на нім
Рясні фіалочки.

Умивальничок наш зелений
Кличе дівчинку:
— Йди до мене!
Уляночко-
Подоляночко!
Мила дам тобі запашного,
Рушничка тобі дам нового.
Йди, Уляночко,
Умиватися,
У

А мені купили трактор —
Самохідний тракторець.
Накручу тугу пружинку —
Хай рушає навпростець.
Зоремо бабусі грядку
Так, як в полі
Оре татко.

Дві сестрички невеличкі
Одягли нові спіднички,
Узялись вони за руки
І гулять мерщій на луки.
Біжимо — не доженем
Не сестричок — букву еМ.

Кавунів з баштанів
Навезли до двору.
Кавунів-смуганів
Височені гори.

І великі, і малі —
Всі на смак чудові.
Нині в місті і в селі
Свято кавунове.

Буква Ка,
Буква Ка,
Ой, яка вона швидка!
Наче хлопчик,
Знявши руку,
Витинає гопака.