Про Україну

Обігнавши вітерець
Десь на полустанку,
До перону підійшов
Поїзд на світанку.

Звідкіля він — із Карпат
Чи з Полтави, може?
Пасажирські поїзди,
Мов дві краплі,

Умовляла внучка бабу:
— Ой, не дмухай
на кульбабу,
Бо з кульбаби полетять
Сто малих кульбабенят.

— Звідкіль ви взялися,
Горнятка-двійнятка?
— З гончарного круга
Зійшли ми спочатку.
А потім нам пензель
Боки розписав,
І жар у печі
Своїм духом обдав.
— А хто ж

Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.

Йому кричать: «Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі

Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче

Закрили кульбаби
Свій сонячний цвіт,
Із вуликів бджоли
Не рвуться в політ.

Сховалися птахи,
Нахмурився ліс.
Нельотну погоду
Нам вітер приніс.

Літак не

На краю аеродрому
Серед споришів,
Як метелик полохливий,
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння
Засвистить байбак,
Покружляти над полями
Любить цей літак.

Де

Ось іде обхідник,
Молотком
Дзенькає по рейках:
Бом!.. Бом!..
І на слух уважно
Вивіря,
Чи не розладналась
Колія.
Ні, не розладналася
Вона:
Колія

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі
Із рідної гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.

І згадують

Рано-вранці, як до школи,
Поспішають наші бджоли
До зеленої держави,
Де цвітуть і пахнуть трави.

Там, у заростях барвінку,
Чебрецю і материнки,
Вчаться бджоли ціле

Ввечері на берег
Вернуться вітрила
І складуть, як чайки,
Обважнілі крила.
Запитають строго
Їх старі причали:
— Ну розповідайте,
Де це ви гуляли?
— Вчили нас

Не видно ні чайки,
Ані корабля,
Бо море сьогодні —
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне
Настоями трав,
Важкими плугами
Його розорав.

Я чув, коли вітер
Шептав

Дівчинка в косинці голубій
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров
І стрибає з кручі

Ще берега матросам
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого

Де варили бринзу чабани,
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова,
Піднялась мохната сон-трава.

А

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од

Вже півень на воротях
Кричить: «Ку-ку-рі-ку!
Розквітла абрикоса
У нашому садку!»

Навколо абрикоси
Під музику бджоли
Взялися ми за руки
І пісню завели:

«Ой

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним

Два роки поспіль
наш приблуда-кіт
жив на дві хати.
Йому позаздрив би
і сам Пан Коцький.