Про Україну

На празник Покрови
була повінь вод…
На празник Покрови
стріляли в народ.
Кров мого народу
стікала у воду…
На празник Покрови
стріляли в народ.

На празник

Як різня почнеться —
будеш в ній і ти…
Знай, що є Вкраїна,
знай, що є брати!
Ви не витягайте
меч на свого брата!
Убивайте ката,
ріжте ворогів!

А дістанеш

Ох, як тутки нудно,
ох, як тутки сумно,
вже на березині і птах не співа’,
лише я блукаю.
Ой, гаю мій, гаю,
чого ж бо у мене
душа так рида’.

Життя скрізь

Бачив я сьогодні
Злидні і біду
І яку — здається —
Більше не знайду.

Це ж селяни в горах,
Це ж робітники,
Бідні лісоруби,
Слуги, візники,
Що без праці

Знов на полонині
сам-один стою,
тут забув я нині
за журбу свою.

Миле привітання
шле для мене ґрунь,
щире цілування
полонин-красунь.

Сяду-відпочину
і води

Ось тут ізнов стара любов,
Зелена Верховина:
“Мій рідний край, — сказав, — вітай,
Моя ти є дитина”.

Товар іде, в ріці бреде,
Над річкою — колода.
Чудово тут. Ліси

Оці Карпати — наше горе,
Життя у горах — мука!
Вікном хороба зазирає,
У двері Голод стука’.

І темрява нам сліпить очі,
Здирає шкуру — пан,
А сонце, вільне,

Дивлюсь на воду, що прийшла,
На величаву повінь,
Що й корінь дуба вирива’
І котиться на ровінь.

Ця сила береги мулить
І скелі підмиває,
Могутні стовбури

— Покатайте, дядечку,
на своїх санчатах!
Покажіть, які вони?
Чи такі, як сняться?
Як гу-гу-зугуркають,
як гу-гу-загримають,
як гу-гу — одненький раз,
як гу-гу й не

Те диво з див було раненько-вранці:
виходив День з-за київських горбів
і напинав такі великі п’яльці,
що всеньке небо помістить зумів.

Тоді помалу серед полотнини, —
аж

3 гори скляної,
Через місток,
Біжить автобус,
Мов колобок.

Уздовж дороги
За небокрай —
Скляні дерева,
Скляний курай.

А серед поля,
Де сплять

За зайцями через поле
Бігло перекотиполе,
А зайчат наздоганя
Пере-коти-поленя.

І зайчиха, й заєць-батько
Утікають без оглядки:
Задні ноги поспішають,
Аж передні

На очах подаленіли
Береги Дніпра.
Поїзд, вирвавшись на волю,
Швидкість набира.

А назустріч, а назустріч
Рушили степи,
І біжать навперегони
За вікном

Ластівки над річкою
Носяться щодня:
Ластівка ластівку
З криком доганя.

З нами вони виросли
В місті на Дніпрі
І від нас навчилися
Цій веселій грі.

Хай собі

Обігнавши вітерець
Десь на полустанку,
До перону підійшов
Поїзд на світанку.

Звідкіля він — із Карпат
Чи з Полтави, може?
Пасажирські поїзди,
Мов дві краплі,

На краю аеродрому
Серед споришів,
Як метелик полохливий,
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння
Засвистить байбак,
Покружляти над полями
Любить цей літак.

Де

Ось іде обхідник,
Молотком
Дзенькає по рейках:
Бом!.. Бом!..
І на слух уважно
Вивіря,
Чи не розладналась
Колія.
Ні, не розладналася
Вона:
Колія

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі
Із рідної гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.

І згадують

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого

Де варили бринзу чабани,
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова,
Піднялась мохната сон-трава.

А