Про Україну

Вже переїхало з полів
Зерно у затишні комори
І відчинились для птахів
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки,
І літо в нашій

Із року в рік навколо Сонця,
Мов корабель, пливе Земля.
Ми – юнги, юні охоронці,
Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів,
Тут народились я і ти,
І міСяць –

Коли акацій майський цвіт
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід
Вертався поночі додому.

За бортом – хвилі вороні
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник

(Загадка)

Розбудіть мене, очеретянки,
У зелених плавнях при Дунаї, –
Я люблю дивитись на світанку,
Як із моря Сонце випливає.

Батьківщина Сонця – десь на

Закувала зозуленька — куку,
Зозуленька та сивенька — куку.
Ясинина зеленіє,
Поточок тече, шуміє,
Куку, куку, куку.

Зозуленька на яворі — куку,
То в долині, то у горі —

Раді, веселі машерують,
Трубач в трембіту затрубів —
Це наші хлопці з під Карпатів,
Молода гарда пластунів.

Вітрик тепленько повіває,
Цілує лиця молоді,
І колише їхнім

Тобі, рідний краю, і честь, і любов,
хай вітер гуде пісню волі.
За тисячу років і сльози, і кров
народ твій пролив у неволі.

Він мужньо стояв у тяжкій боротьбі
за волю, за

Ходжу попід славний замок
Відшукати давнину,
Промовляйте, німі стіни,
Спогадайте старину.

Круті вежі, де подівся
Той колишній руський світ?
Все мовчить, сліди

Років тисячу в неволі
жив отой народ,
і без щастя, і без долі,
серед бід, незгод.

Вороги ж бо збиткували,
задавали муки,
за нізащо катували
і в’язали

Ми волю вигризли з бідою,
Скажіть, будь ласка, де вона…?
Остались далі ми рабами,
Свободи справді ще нема!
Гей, гей, народе мій бездольний,
А доки спатимеш?

Вставай, пригноблений народе,
З летаргії вставай!
Пора велика вже приходить,
Воскресне Рідний Край.

Лишаймо ми тепер роботу,
У бій рушати час!
У пропасть поженем цю

А над Дніпром широким, тихим
Стоїть гора висока,
На тій горі лежить могила
Великого пророка.

Дрижав престол тюрми народів,
Тряслись московські стіни:
Царі боялися

Час тюремні ґрати розбивати!
Час валити клятії тюрми,
Вільну пісню вільно заспівати,
Бути врешті вільними людьми!

Обіцянка мертва і забута,
Опинились знову у ярмі,
Нам із

О, звідки плач, гірке ридання,
Сльозами прохане благання,
Розпуки голос відкілля?
Це плаче Галицька Земля,
Ридає ніжна Буковина,
Рида’ Загіря сирота:
О, нене, рідна

Росився кров’ю рідний ґрунт,
Невільним стало ясно:
Або ми піднімемо бунт,
Або ми згинемо нещасно.

Спалили в трьох ми трон вогнем
Терпіти далі годі!
Ми три брати, ми

Хто сидить з думками
Пізно при столі?
Що розповідають
Зморщки на чолі,
Де страждання тисне,
Де зарився сум,
Де тривожна думка
Блисне через ум.

Не питайте, хто

Наче у кітлі ми —
гори звідусіль —
звідси не почути
зойк нужденних сіл.

Люд у безробітті
з голоду опух…
Дармо тут ридати —
цілий світ оглух.

В неврожайні

На празник Покрови
була повінь вод…
На празник Покрови
стріляли в народ.
Кров мого народу
стікала у воду…
На празник Покрови
стріляли в народ.

На празник

Як різня почнеться —
будеш в ній і ти…
Знай, що є Вкраїна,
знай, що є брати!
Ви не витягайте
меч на свого брата!
Убивайте ката,
ріжте ворогів!

А дістанеш

Ох, як тутки нудно,
ох, як тутки сумно,
вже на березині і птах не співа’,
лише я блукаю.
Ой, гаю мій, гаю,
чого ж бо у мене
душа так рида’.

Життя скрізь